Одкровення від Петра

— Батько посилав мене вчитися не на філософа, а на суддю. Напевно, мав свої інтереси, оскільки був у поганих стосунках з головою колгоспу і говорив йому: ”От Петро стане суддею, тоді побачимо”. Ось так я з валізкою й поїхав до Києва поступати на суддю. Але в університеті зустрів свого земляка, який вчився на п’ятому курсі біологічного факультету, котрий вразив мене своєю ерудицією та енциклопедизмом. Він дав прочитати книжечку своїх новел, які мені дуже сподобалися.
Земляк був вражений, що я приїхав поступати на юридичний і дуже негарно відгукнувся про юристів. Сказав, що це люди, які знають лише закон, за його межі ніколи не виходять, жодне людське тут не працює, і т.д. Дав мені почитати працю Сартра “Екзистенціалізм чи гуманізм” . Тоді цю книжку переписували від руки. Я за ніч її прочитав, правда, майже нічого не зрозумів. Твір був дуже розумний. Але утаємниченість того змісту і незрозумілість мене вабила. Наступного дня я заніс документи на філософський факультет. Але цікаве було далі. Я вже півроку вчився на філософському факультеті і коли приїжджав на зимові канікули в село, то дядьки, які сиділи на колоді, віталися зі мною як із суддею. Не знав правди і батько, а я не знав як усе це йому розповісти. Якось приїхав уже пізньою весною, батько запросив мене косити сіно. Побачив, що в батька добрий настрій, оскільки, будучи вже в літах, він обігнав мене при косовиці. Ось тоді й вирішив йому сказати, що вчуся не на суддю, а на філософа.
— А що це таке? — запитав батько.
І тоді я, ходячи покосами, став йому розповідати про Сократа, Піфагора. Батько слухав, слухав, спершись на косу, а тоді й запитав:
— Синку, невже за це ще й гроші платять?