Один день на “коньячній” широті

Тонкощі виробництва і вживання вин та коньяків можна пізнати у Франції, а можна — й у нас на Херсонщині, де під щедрим сонцем таврійських степів розкинулись тисячі гектарів виноградників. Під час недавньої поїздки на Херсонщину групи редакторів українських газет у рамках акції “Україна очима редактора”, організованої Журналістським фондом України, вдалося побувати на виноробних підприємствах і побачити виробничий процес, що називається, “від і до”. А принагідно — дізнатись, як правильно дегустувати вино і пити коньяк, досхочу наїстися технічного винограду й приємно подивуватись відсутності пияцтва серед людей, які десятками років працюють біля вина. Пити тут вміють, але роблять це в міру, з гідністю, зі смаком. І з величезним знанням справи. А справу свою роблять з любов’ю.

Відверто кажучи, коли їхали на агрофірму “Таврія”, думали, що покажуть нам виноградники на території якогось колишнього колгоспу. Ми дуже помилились — насправді агрофірма виявилась сучасним високотехнологічним виробництвом, де виготовляють майже кожну четверту пляшку українського коньяку, а за сезон переробляють 10 тисяч тонн винограду.
“Таврія” розташована на одній географічній паралелі з легендарною французькою провінцією Коньяк — батьківщиною славетного благородного напою. Подібність клімату до “французько-коньячного” зумовлює сприятливі для херсонців умови розвитку виноградарства. Але є й місцева специфіка — посушлива земля. Без спеціального зрошення гарних врожаїв винограду тут не буде.
Власне, з Францією херсонську агрофірму пов’язує не лише спільна географічна паралель. Саджанці винограду таврійці теж купують у французів. Лінія розливу встановлена італійська, дріжджі — теж імпортні. Ось таке виходить гармонійне поєднання сучасних світових розробок з вітчизняними традиціями виноробства (історія підприємства бере початок з 1889 року).
А ось і наш екскурсовод — головний технолог Володимир Кузнецов, підтягнутий сивочолий чоловік у білому халаті. “На заводі працюю вже більше 40 років”, — розпочав знайомство пан Володимир. Ми здивувались: за “прикидками”, при такому стажі роботи він мав би виглядати років на десять старше. “Може, вся річ — у вживанні вина й коньяку?” — подумали.
— Мій улюблений коньяк — “Дніпро”, — сам розпочав розмову на “делікатну” тему головний технолог. — П’ю його щодня, але в помірній кількості. Й іншим раджу бути поміркованими у вживанні спиртного. І якщо вже пити — то найкраще пити сухі вина.
Виявляється, працівникам агрофірми дегустувати на роботі свою продукцію категорично не забороняють. І при цьому пияцтва на підприємстві немає. Як і крадіжок продукції. Головне ж бо — не заборони, а свідомість працівників. Понад сім сотень працівників гордяться престижною роботою із середньою зарплатою 1000 гривень.
— Два-три бокали вина в день не зашкодять нашому працівникові ні в координації рухів, ні у швидкості прийняття рішень, — переконаний Володимир Кузнецов.
Потім ми дізнались, що жоден з працівників агрофірми, який за своїми обов’язками перебуває у прямому контакті з виноматеріалами і коньячними спиртами, не хворіє на простудні захворювання.

Вино любить відпочинок
В агрофірмі “Таврія” — повний цикл виробництва: від вирощування винограду до розливу вина і коньяку. З цеху розливу коньяків ми й розпочали знайомство з підприємством. Заходиш — і в ніс тобі одразу б’є запах коньячного спирту. А витримують коньячні спирти у спеціальних дубових бочках. Там вони проводять від одного до сорока років. Від терміну витримки залежить тип коньяку.
— Один із найдорожчих коньяків нашого виробництва — “Імперіал”, пляшка якого коштує 960 гривень, має витримку тридцять років, — розповідає головний технолог.
Слухаючи нашого гіда, на повні легені насолоджуємось м’яким, п’янким, терпкуватим, надзвичайно приємним ароматом. Взаємодія деревини дуба й коньячного спирту народжує запах, з яким не хочеться розлучатися.
А нам тим часом розповідають про те, як робиться коньяк. Вино з бочок викачують у спеціальний “купажний” відсік, далі туди закачують воду, розбавляють коньячний спирт, додають цукровий сироп або палений цукор. До речі, саме він надає коньяку традиційного коричневого кольору. В “оригіналі” коньяк був би золотистим.
— Додали цукор — і вино відпочиває, — Володимир Кузнецов говорить про нього, як про живу людину.
Далі з’ясовується, що відпочиває вино кілька разів — після того як його нагрівають, охолоджують, проводять фільтрацію… А потім вже — розливають.
Одне слово, без поспіху роблять люди свою справу. І з любов’ю.
Вийшли ми якраз біля цеху прийому продукції. А тут саме виноград привезли!..
Вразила найперше величезна кількість винограду — його привезли одразу кількома вантажними машинами, і лежав він насипом, як у нас картопля. Такі ось величезні гори солодкого задоволення. Ну просто дуже солодкого.
— Це привезли технічний виноград, саме він робить вино солодким, — пояснюють нам працівники цеху.
Для початку вантажівки зважують. Міні-лабораторія бере пробу якості продукції у п’яти різних місцях. Комп’ютер визначає цукристість винограду — і, зрештою, його висипають у бункер. Там спеціальна дробарка перероблює виноград, а далі він вже відправляється в цех виноматеріалу.
— Якщо пити вино правильно, людина ніколи не зіп’ється, — переконував нас на прощання головний технолог. Дивлячись на цього підтягнутого, енергійного чоловіка, ми охоче йому вірили. — Інша річ, що дуже вже багато розплодилось підробок, особливо коньяку. Ми навіть нещодавно відкрили “гарячу” телефонну лінію, куди може звернутись споживач, маючи на руках чек на придбаний коньяк і акцизну марку. Маємо змогу перевірити за базою даних, чи справді це продукція нашого підприємства.
На підробки нарікав і керівник іншого виноробного підприємства — Герой України Віктор Сілецький, який очолює радгосп-агрофірму “Білозерський”.
— Сімдесят-вісімдесят відсотків вина на ринку — підробка, — шокував нас відвертістю керівник підприємства. Після такої одностайності знаючих людей одразу з двох підприємств нічого не залишалось, як відвідати їхні фірмові магазини й набрати з собою недорогих (як-не-як, за ціною виробника!) смачнющих вин і коньяків. Для прикладу, пляшка доброго вина “Смарагдове” обійшлась всього у… 4 гривні 80 копійок.

Трамінер
на кінчику язика
У “Білозерському” виноградом ми ласували з самого початку. Туди, де вирощуються елітні сорти, автобус заїхати не зміг. Зате до технічних під’їхати виявилось простіше. А нам — тільки того й треба!.. Нехай запилений, нехай прямо з кущів — все одно накинулись на нього, як сарана. А вже наївшись, відправились з екскурсією на підприємство.
“Білозерський”, на відміну від “Таврії”, розливає винопродукцію в малих обсягах. Чимало сировини відвантажується іншим відомим українським виробникам (наприклад, Харківському і Артемівському заводам шампанських вин), і вони вже безпосередньо розливають вино по пляшках. Відомий виробник соків “Сандора” теж є одним із клієнтів “Білозерського”.
В агрофірмі — 1200 працівників, щорічний прибуток — 9 мільйонів гривень. Засноване півстоліття тому як виноградний розсадник, підприємство налагодило зв’язки з науковцями Інститутів ім.Таїрова та “Магарач”, закордонними колегами, кращими розсадниками — і нині здійснює виробництво на серйозній науковій основі, з використанням кращих напрацювань авторитетів галузі. Виробляють тут загалом 30 сортів вин. Деякі з них ми скуштували під час дегустації.
Від одних назв голова піде кругом — “Шардоне”, “Кагор”, “Трамінер”, “Сапераві”, “Мускат дніпровський”, “Совіньйон”, “Вермут”… Поки ми, розсівшись по дегустаційній залі, продовжували ласувати виноградом і величезними червоними яблуками, які теж вирощують у “Білозерському”, нас “просвітили”, як правильно дегустувати вино. Торкатися його варто лише кінчиком язика, щоб відчути особливість того чи іншого напою, щоб смак вина розлився по ротовій порожнині. Тоді, коли питимеш різні вина одне за одним, легко відчуватимеш відмінності між ними. Спробувала зробити так — і справді відчула: у кожного вина свій смак і запах. Коли потім ділилися враженнями, то “чемпіонами” журналістських симпатій виявились “Кагор”, “Трамінер” і “Вермут” (його, до речі, тут роблять з додаванням п’яти трав, а розробити рецепт допомогли фахівці з Нікітського ботанічного саду). А я б ще додала до цієї “трійки” “Мускат дніпровський”.
…Виноградом ласували і в автобусі, коли він узяв курс на столицю. А ритмічний передзвін пляшок у наших пакетах і рюкзаках нагадував про розкішні виноградники благодатної Херсонщини.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху