Олександр Чепа: Запрограмований на успіх

Мудрі кажуть: подорож у тисячу миль починається з одного кроку. Так виробнича фірма “ЧІП” почалася із однієї комп’ютерної програми, створеної Олександром Чепою, а нині вона об’єднує кілька різнопланових напрямків виробництва. І знаючи наполегливість, чітку “шахову” логіку та лідерські якості її директора, не виникає сумнівів, це лише початок. Сьогодні ВФ “ЧІП” святкує своє тринадцятиріччя — а це, погодьтесь, прекрасний доказ серйозності та надійності.

— Більшість рівнян знає “ЧІП”, як помітну фігуру на ринку поліграфії та оргтехніки. Чим же ви ще займаєтеся?
— Нещодавно ми відкрили новий напрям роботи — меблі. Із заводом офісних крісел “Новий Стиль-Україна” та виробником шкільних меблів Науково-виробничим підприємством “Промінь” працюємо вже давно. Тепер же налагодили співпрацю із закарпатським заводом, котрий виготовляє меблі з натурального бука. Меблі дуже компактні й легкі, матеріали — натуральні, а ціни — помірні. Причому завод пропонує дуже широкий асортимент: і для дому, і для дачі, і для пікніків — усе, що може знадобитися у житті. Та й завод пропонує непогану знижку, тож купити меблі можна за цінами виробника. Я вже давно шукав “вихід” на Закарпаття, бо сам звідти родом. Знаєте, є така нація — закарпатці. (сміється)
— Як же ви опинилися на Рівненщині?
— За розподілом після закінчення Ужгородського держуніверситету. За освітою я математик-програміст.
— Якщо не помиляюся, “ЧІП” починав з оргтехніки…
— З оргтехніки, власне її ми пропонуємо і нині, але цей напрям мінімізований. Більше уваги приділяємо витратним матеріалам та аксесуарам. Починали із найпростіших “витратників“: стрічок до матричних принтерів, дискет. Досі щороку на початку вересня ставимо знижки на дискети, і студенти масово купують, саме ті дискети, які підходять для першого курсу університету водного господарства. (сміється) Особливо “ведуться” дівчата: ой, кажу, ви ж не ту дискету купили, це для педінституту.
— Як же із оргтехніки виросла така багатовекторна фірма?
— Спочатку “вималювалась” поліграфія: якщо можеш щось зробити сам, то навіщо за це комусь платити? Маючи оргтехніку, почали виготовляти поліграфічну продукцію: візитки, бланки, бейджики. Спочатку — для себе, потім — “під замовника”. Виникла необхідність зробити вивіску — звідси “виросла” реклама. Тепер же робимо не тільки вивіски, а й пластикові “козирки” над ґанком (маємо ліцензію управління архітектури). Власне цей напрямок нашої діяльності маловідомий, але він займає далеко не останнє місце.
Ідея займатися меблями виникла спонтанно: ставили вдома комп’ютер. Куди ми його тільки не тулили: і на табуретку, і на кухонний столик, навіть на комод. І якраз у той момент замовляли комп’ютерні столи на фірму. Столи нам зробили дуже незручними. Тоді ми із замом сіли, порахували, поміряли… Тепер “ЧІП” виготовляє чотири варіанти комп’ютерних столів, залежно від потреб клієнтів. Поступово налагодилися взаємини із меблевими заводами. Наприклад, співпраця із “Променем”, котрий виготовляє шкільні меблі, почалася з подачі директора школи №18. Він показав мені, які жахливі у нашій школі меблі та обладнання. Тепер ми знайшли вихід: стандартні шкільні меблі замовляємо у “Промені”, нестандартні — виготовляємо самі. Нещодавно придбали велике приміщення, склад і тепер маємо всі необхідні умови.
— А велосипеди?
— Мій син займався велоспортом, і так я познайомився із клубом “Пролог”. Раніше тренери, шукаючи кошти на проведення змагань, на виїзди, приходили до мене за допомогою. Так зав’язалися дружні взаємини. Ми забезпечували призи, допомагали з поліграфією. Нині мене обрано головою обласної Федерації велосипедного спорту, і завдання моє — допомогти спортсменам та тренерам. Найперше, що вдалося зробити — збільшити кількість змагань, з метою популяризації цього виду спорту. Бо якщо у радянські часи команди з велоспорту були у кожному райцентрі, то тепер на Рівненщині їх залишилось всього кілька (у Рівному, Здолбунові і Млинові). Це такий цікавий вид спорту — напружений, динамічний. До речі, рівняни традиційно показують високі результати на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Однак, якщо раніше я бачив лише змагання, перемоги, нагородження, то тепер маю змогу спостерігати “зворотний” бік — тренування, муштру, проблеми з фінансуванням. Із техніки нині — один металолом. Добре, якщо батьки мають змогу дитині купити дорогий велосипед, в іншому випадку доводиться шукати спонсорів. Зараз ми домовилися із колишніми гонщиками: я їм надав складське приміщення, щоб вони могли організувати великий склад велосипедів. Власне не просто склад, а й необхідний сервіс та складання (можна буде укомплектувати велосипед за бажанням клієнта). Ми маємо всі необхідні документи, сертифікати, санітарні висновки.
— Тринадцять років — це довгий шлях, далеко не кожному підприємству вдається залишитись на плаву, а тим паче досягнути успіху. Що ж допомогло вам не загубитися на ринку?
— Упертість. Там, де інші відступають, я впираюся.
— Ви — авторитарний керівник?
— Мабуть, так. Там, де надмір демократії — немає порядку. У момент прийняття рішень демократія повинна закінчуватися, бо той, хто рішення приймає, повинен за них відповідати. А відповідати завжди складно.
— У вас великий колектив?
— Був час, коли працівників на “ЧІПі” було більше п’ятдесяти. Нині від декількох напрямів довелося відмовитися. Тому зараз “ЧІПівців” трохи більше тридцяти. Ми співпрацюємо із службою зайнятості і приймаємо людей на дотаційні робочі місця. Тобто я допомагаю державі, а держава — мені. Намагалися ми працювати і з районами, запропонували програму навчання та роботи для людей із районів, які стали би нашими представниками. Але, на жаль, контактів сьогодні немає. Хоча ми досі відкриті для співпраці.
— Чи були в історії вашого бізнесу серйозні падіння?
— Так не буває, щоб не було спотикань. Кінь на чотирьох ногах, і той спотикається. Але у переддень свята не хотілося б говорити про проблеми. Людська пам’ять так влаштована, що пам’ятає лише все хороше. І в цьому наше щастя. І часом для того, щоб досягнути чогось, треба відмежуватися від колишніх невдач. Це рекомендація.
— Що допомагає вам долати труднощі?
— Моя впертість і віра в те, що все зможу і все вдасться. Це не просто абстрактна впертість, а прорахована. Головне — не висмикнути із контексту факт, а проаналізувати ситуацію цілісно. Тоді є на що опиратись. А головне — не забувати: переможений нікому не потрібен.
— Ви — злопам’ятний чоловік?
— Ні, не злопам’ятний. Але все пам’ятаю. Особливо зло. Не мщуся, але надалі не довіряю. Я “заводжуся” навіть не з півоберту, а з частки градуса, але через півгодини можу прийти і попросити пробачення. Своїх помилок визнавати не боюсь.
— Кажуть, добрий той керівник, навіть за відсутності якого справи ідуть добре…
— Саме цього я хотів би досягти на підприємстві. Щоб усі виробничі питання вирішувалися на рівні начальників підрозділів. На сьогодні кістяк “ЧІПу” — люди, з якими ми давно разом, і з якими розуміємось з півслова. Намагаюся бути на місці якомога менше часу, бо є інша робота, де я буду значно кориснішим — поїхати в район, знайти потенційних партнерів, замовників.
— Найважче, що вам доводилося робити?
— Говорити людині “ні”. Найскладніше — це прямо сказати “ні”. Легше сказати: зайдіть завтра, я подумаю, відтягнути рішення. Але треба вчитися і відмовляти людям.
— Мушу зізнатися, я дуже здивувалася, коли дізналася, яким чином ви святкуєте річницю. Як прийшла ідея організації відкритого концерту симфонічного оркестру?
— З концертом ми святкуємо уже, мабуть, восьмий рік поспіль. Свого часу починали співпрацю із тріо “Контрасти”, а потім підключився диригент оркестру Петро Товстуха. Ми допомагали оркестру із розмноженням партитур, виготовленням афішок, запрошень. Це — суттєва допомога оркестру, і одна з тих хороших справ, яка потім десь там нам зарахується. У процесі такої співпраці оркестр і запропонував влаштувати для нас свято на знак подяки.
— Складається враження, що ви — трудоголік?
— Радше фанат.
— І все ж, чому приділяєте час, окрім роботи?
— Моє захоплення — риболовля.
— Захоплення родом з дитинства?
— Ні, цьому хобі може років п’ять. Якось друзі попросили мене відвезти їх на риболовлю, бо в них зламалась машина. Доти я вважав, що рибалки — це тихо помішані люди. Бо є ще й буйно помішані — ті, що ходять з рушницями полями і бахкають. (сміється) Уперше, коли я їх привіз, мені запропонували залишитися, але я відмовився і поїхав додому. А коли приїхав, щоб їх забрати, у них якраз тривав вечірній кльов — почекав. Наступного разу, коли їх завозив, дали мені в руки вудочку, я з нею заснув, ледь у воду не впав. Але потроху “втягнувся”, і зараз вважаю риболовлю одним із кращих способів “промивання” мізків. Зимою на рибу не їжджу, бо ще стосунки у сім’ї не настільки нестерпні, щоб втікати з дому. (сміється) Отож взимку я готуюсь теоретично — читаю літературу.
— Якщо ви вже обмовились про сім’ю, розкажіть, будь ласка, про них більше…
— Наша сім’я — це сім’я математиків. Моя дружина з Рівненщини, ми разом навчалися в університеті, разом закінчили, обоє математики. Дочка — теж математик, викладач інформатики. Ще маю класного зятя і внучку. І сина — студента п’ятого курсу. Він здобуває сьомий у нашій сім’ї диплом математика.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху