З рівненського автовокзалу до села Білка Березнівського району, де народився Олександр Данильчук, маршруткою їхати майже дві години. Якщо до Березного дорога більш-менш нормальна, то коли виїхали за райцентр далі — лише встигай підстрибувати на задньому сидінні. Нарешті бачу напис на старій зупинці — “Білка”.
Іду вимощеною дорогою. Бачу: сільрада, у цьому ж приміщенні — й поштове відділення. Все зачинено — вихідний, як-не-як, друге травня. Марно пошарпавши дверні ручки, помітила двох чоловіків, що стоять і теревенять про щось своє.
— Доброго дня, — вітаюся. — Підкажіть, будь ласка, де мені знайти родичів Олександра Данильчука.
Один із чоловіків погодився показати дорогу до його двоюрідної тітки Ніни. Дорогою розповів, що колись вона працювала секретарем у сільраді.
Літня жінка відчинила двері й, не чекаючи моїх довгих пояснень, запросила у хату. Ми сіли у просторій вітальні з широким столом.
— У мене місця багато, живу сама, — каже співрозмовниця.
— Розкажіть про пана Олександра, яким пам’ятаєте його в дитинстві? — розпочинаю розмову.
— Наші хати знаходились поруч. Прожили батьки Олександра тут недовго, переїхали у Зірне, там він і у школі навчався. А от коли був ще дошколяриком, пам’ятаю такий випадок. Були ми з родиною у його тітки на весіллі. Він бігав з дітьми, такими як сам віком. Бачу, біжить за дівчинкою, зловить її і зупиниться, стоїть — дивиться. Дуже чемно так, не смикає за кіски, не чіпає, а просто милується. Пам’ятаю, хтось іще спитав: чий це такий хлопець чемний?
— Він займався спортом, може, бачили його під час тренувань?
— Та ні. Але, пригадую, якось зайшла до його батьків у гості та побачила, що Саша кудись готується йти. Такий гарненький на ньому був сіренький костюмчик. Та й він завжди ходив чистенький, це мені у хлопцеві дуже подобалося. Питаю, куди це він. А бабуся, що тоді ще жила з ними, каже так поважно: “У спорткомплекс”. Тоді я вперше дізналася, що він у нас спортсмен.
— Як поставилися до вас у селі, коли дізналися, що Олександр Юрійович балотується у депутати Верховної Ради?
— Я тоді сама здивувалася, коли мені додому без усяких попереджень принесли такий величезний пакет “BOSS” з агітаційними паперами. Досі пам’ятаю, ручки обривалися під тягарем паперів. Як земляки дізнались, що Саша балотується у Верховну Раду, мене заочно записали агітатором. Що ж було робити? Я взяла собі помічницю, і ми обидві три рази обійшли все село. Радості моїй не було меж, коли дізналася, що мої зусилля не були марними і він став депутатом. А ви його бачили? — раптом запитує пані Ніна.
— Ні, особисто не знайома, — відповідаю сором’язливо.
— Ви б його бачили, одразу впізнали б! Він іде і вже здалека посміхається до людей. Саша такий, що ще добрий день не сказав, а вже засміявся. Коли був депутатом у Верховній Раді, то дуже його чомусь люди любили. Коли приїжджав у село, кожного разу заходив у церкву, його батюшка мирував. Церковні дари йому давали.
— Чи виправдав пан Олександр сподівання односельчан, ставши депутатом?
— Так, він дуже нам допоміг, коли потрібні були гроші для художників, які розписували церкву. Вони вимагали грошей за роботу терміново, а у людей їх не було. Тоді наш колишній священик взяв позику і віддав їм ті гроші. Позику потрібно було віддавати, а гроші за той час знецінилися. З тих коштів, що зібрали білківці, нам вистачало тільки заплатити за опалення у церкві. Тоді була така безвихідна ситуація, що мусили дзвонити до Сашка. Він одразу вислав нам гроші, ще й за світло заплатив. Пам’ятаю, тоді чоловік з нашого села прийшов у церкву, показує рахунок, та й каже: “Це нам депутат Верховної Ради за світло заплатив”.
— А де знаходиться та хата, де народився Олександр Юрійович?
— Нема вже багато років того хутора. Хату знесли, а на тому місці зараз росте пахуча лепеха. Поряд з хатою колись був гайок, він уже заріс травою, там ростуть верби. Селяни ходять у ту місцину збирати гриби та ягоди. А Сашко, коли приїздить у село, обов’язково заїжджає туди, щоб вкотре окинути поглядом свою батьківщину.
— Я не знаю, що ще й говорити, — сміючись, каже жінка. — Нічого особливого не розказала. Люблю я дуже Сашка. Говорила лише правду і те, що пам’ятаю.
