ДОСЬЄ: ОЛЕКСІЙ ГУБАНОВ
“У мене родина — збірна СРСР”
— Як там твій меншенький поживає?
— Росте помаленьку… Йому вже два місяці.
— Як назвали?
— Олексій.
— На честь батька?
— Я надіюсь (посміхається).
— А старший вже в школі навчається?
— Так. Він же одразу в другий клас пішов. До того виховувався вдома.
— Це не завадило йому адаптуватися в колективі?
— Ні в якому разі. Він у нас лідер у класі.
— Росте забіякою?
— Швидше живчиком.
— У вашій сім’ї жорстке виховання?
— Ні. Я б сказав, лояльне. Він мене “папа” не називає…
— А як? Олексій?
— Майже вгадалиJ
— У сім’ї також російською розмовляєте?
— Так, у побуті. Хоча часом буває і на українську мову переходимо.
— А звідки ж російська?
— Так у мене ж родина — збірна СРСР! Я народився у Дніпропетровську. Мама — в Калінінграді. Батько — в Іркутській області.
— То ти чистісінький москаль!
— (Голосно сміється) Є й українське коріння, звісно. По материнській лінії, по діду.
— А як до Рівного потрапив?
— Дід звільнявся в запас, йому тут запропонували гарне місце… У Дніпропетровську я жив дуже мало. Все свідоме життя прожив у Рівному. Тому можу назвати себе рівнянином.
— Ніколи не мав наміру поїхати з Рівного? До столиці, наприклад…
— Абсолютно неважливо, де ти живеш. Важливо, де ти працюєш. Для мене оцей період пройшов, коли люди вважають, що реалізувати себе можна тільки, наприклад, у столиці абощо. Тут я маю можливість вільно рухатись, робити те, що хочу і як хочу.
“Я ніколи не стверджував: Регіони — це добре, все інше — погано”
— Здається, ти нещодавно їздив у Дніпропетровськ…
— Так, у справах. У рамках руху молодих підприємців, де я один з ідеологів і експертів. Тому їздив до Дніпропетровська, туди, де після Форуму малого бізнесу створений Клуб підприємців.
— Пам’ятаю, під час другого Форуму малого бізнесу у Рівному тебе називали “найзлішим” експертом, що розбиває дощенту усі проекти…
— Роль такаJ У тому значенні, що завданням бізнес-форуму є розуміння й усвідомлення людьми того, чим вони насправді займаються. Люди живуть стереотипами. Для того, щоб їх з них витягти, доводиться іноді дуже жорстко їх проблематизувати. Тому часто кажуть, що я “злобный и мерзкий”. А насправді я білий і пухнастий…
— Завдяки твоїм виступам на сесіях міськради в тебе дійсно склався імідж жорсткої, категоричної людини. Це просто характер такий чи все-таки бажання когось розкритикувати?
— Ні в якому разі. Критика можлива лише тоді, коли є якась конструктивна пропозиція. У моєму випадку критика виникає тоді, коли люди самі не розуміють, що роблять. Дуже часто думають одне, говорять — інше, а роблять зовсім третє. З політичної точки зору, в дев’яти випадках із десяти люди, які займаються політикою, не розуміють, що вони роблять.
— Що ж тоді, по-твоєму, політик?
— У нормальному значенні чи в нашому?
— У нормальному, звісноJ
— Людина, яка бачить майбутнє. І не просто кілька картинок світлого майбуття, а цілу систему. Політик може співставити те, що є зараз, з тим, що буде завтра. Той, хто не бачить майбутнього, не може бути політиком. У цьому випадку це просто імітація певної діяльності.
— Я чула, ти свого часу навіть у Росію їздив як політтехнолог…
— Так. Я справді брав участь у технологічних групах організації виборів на території Російської Федерації. Хоча я цим уже не займаюсь. Мені набагато цікавіше працювати от з тим майбутнім, “малювати” його. Але досвід такої роботи маю.
— От якщо порівняти політтехнології в Україні та Росії — велика різниця?
— Розумієш, я брав участь у проведенні російських виборів до того моменту, коли центральна влада не стала набагато міцніша. Вибори проходили там постійно. І, якщо можна так сказати, технологічно.
Останні чотири роки в Україні також суттєво підтренувалися в політичних технологіях. Наприклад, втягування у процес людей. Та ж Помаранчева революція. Тобто підняття у людей духу, а потім опускання його нижче плінтуса. Це все технологія, яка була проведена в масштабах країни. До того часу в жодній країні СНД не було таких прецедентів.
— Олексію, а чому Партія регіонів?
— Мабуть, по-іншому і не могло би бути… Будучи ідеологом Партії регіонів, я ніколи не стверджував і не стверджую: Регіони — це добре, а все інше — погано. Нас штучно поділили на партії. Принципової відмінності між партійними програмами немає. Спільне в них те, що жоден насправді не знає, що робити. Їх просто розвели по різних кутках і сказали, що потрібно за щось боротись. Замість того, щоб спільними зусиллями наводити лад.
Коаліцію у Верховній Раді прогнозував
— Ти постійно говориш про майбутнє, перспективу… Невже можеш спрогнозувати усе своє життя?
— Якщо говорити про життєдіяльність, то так. Принаймні кілька найближчих кроків. Так було і під час виборів: і дострокових парламентських, і мерських. Звісно, що може бути невелика похибка, але в цілому все одно. Я прогнозував, що буде саме така коаліція, яка сьогодні сформувалась. Точніше об’єднання, а не коаліція.
— А як же принцип “жити одним днем”?
— Чекай… Я живу одним днем. Життя — воно ось тут: вже і зараз. Просто “сьогодні” — це результат того, що було вчора, і передумови того, що буде завтра.
— Які головні пріоритети в твоєму житті?
Життя — це багатогранна картинка. Людина щаслива лише тоді, коли в неї все гармонійно. Коли людина і в фінансовому, і фізичному, і духовному плані розвивається рівномірно.
— Ти можеш назвати себе щасливою людиною?
— Так, абсолютно. І це не залежить від обставин, і не залежить від того, як людина ставиться до цих обставин. Щаслива людина тоді, коли реагує на зовнішні подразники зі знаком “плюс”.
Ніколи не прагнув робити з дружини домогосподарку
— До речі, свій бізнес заснував до політики чи після?
— Бізнесом я почав займатися тоді, коли зрозумів, що хочу бути самостійним у всьому. Будучи найманим працівником, ти не можеш бути вільним. Це розуміння прийшло в 2002 році. Тоді я став займатися власним бізнесом. Політиком став набагато пізніше. Але неможливо було б стати політиком, не маючи власної свободи.
— З чого розпочався бізнес?
— З рекламної діяльності.
— А далі?
— Згодом було швейне виробництво, потім з’явилась нерухомість. Паралельно розвивалась тема, пов’язана з мультимедіа, комп’ютерами. Насправді бізнес набагато простіший, ніж будь-яка інша діяльність. Я не сказав би, що у ньому є щось надзвичайно цікаве.
— До цього всього була журналістика…
— Так. Але і ця діяльність не давала мені повної свободи. Все одно доводилось не завжди писати тільки те, що хотілося. Адже треба було годувати сім’ю, за щось жити.
— А одружився коли?
— У 1996 році. Нам з Іванною було тоді по 19 років. Ми разом навчалися в одній школі. Навіть одну чверть в одному класі. Фактично ми все життя разом.
— Іванна останні роки займається тільки сім’єю та вихованням дітей. Вона з самого початку була така домашня?
— (На мить задумався і засміявся) Та ні… Це було її самостійне рішення. З мого боку ніколи не було прагнення, щоб дружина була домогосподаркою. У неї завжди є свобода вибору. В ситуації, коли у старшого сина були проблеми зі здоров’ям, і враховуючи рівень нашої медицини, вона зробила найбільш правильне, що може робити мама — стала для дитини лікарем.
— Як у тебе складались стосунки з батьками?
— Лише тепер, коли я сам батько, розумію значення дітей для батьків. Я, звісно, дуже їх люблю і поважаю, але часу їм приділяв, та й приділяю, мало… Я завжди був занадто самостійним…
— Є такі речі, яких тобі не вистачає? Або не вистачало колись…
— Їжі в походах. Це однозначна відповідь. Коли займався професійним туризмом, їжі завжди не вистачало. А зараз… Якщо не можу одразу відповісти на це питання, то значить такого немає.
— Ти, безперечно, один із “найфігурніших” місцевих депутатів. Звідки взялося бажання займатися спортом і нарощувати м’язи?
— Насправді для мене це одна зі сторін гармонійного розвитку. Для мене нормально витримувати великі фізичні навантаження. Але я, наприклад, ніколи не робив це для того, щоб брати участь у якихось конкурсах з бодібілдингу абощо. Тобто заняття спортом ніколи не було для мене прагненням добитися якогось результату. Це більше звичайна потреба. Адже, якщо ти без задишки не можеш піднятися на сьомий поверх (де знаходиться редакція вашої газети), то це, мабуть, значить, що треба щось змінювати.
— І у тебе ніколи не було шкідливих звичок?
— Ні, ніколи не курив і навіть не пробував. Ні кальяну, ні сигар, ні цигарок. Хіба що дим від багаття під час походівJ
— До алкоголю таке ж ставлення?
— Звісно, що не святий. Вживаю інколи, але в межах норми. Було кілька моментів, коли перебрав… Але тільки з друзями і тільки з дуже хорошого приводу.
