Але виявилося, що вже через п’ять років (усього лише!) вона застаріла і багато чого в ній треба змінювати. Особливо положення, які стосуються розмежування повноважень Президента, Кабміну, Верховної Ради, їх взаємної відповідальності тощо.
Нещодавно парламент знову ударними темпами до півночі приймав закон про вибори народних депутатів, який має стати першим етапом на шляху до внесення змін у Конституцію. Упродовж дня депутати спромоглися внести до Закону понад 900 поправок!
Експерти зазначають, що зараз говорити про користь від нового Закону ще дуже рано. Консолідація партій і стабілізація партійних систем, до чого начебто прагне наше суспільство, відбудеться дуже нескоро. Навпаки, прийнятий Закон, на жаль, сприятиме проходженню в парламент малочисельних партій, які не користуються в суспільстві ні повагою, ні підтримкою. Замість того, щоб підвищити прохідний бар’єр, парламент знизив його до трьох відсотків. Отож, є велика ймовірність того, що в парламент на білому коні в’їде Наталія Вітренко зі своїм товаришем Марченком та їм подібні популісти. Процес творення маленьких партій та їх розкрутка продовжуватиметься і надалі, оскільки з’явився стимул. За умов низького бар’єру навряд чи варто сподіватися на процес консолідації партій.
Що ж реально дає виборцю пропорційна система виборів? Можна сказати, нічого, скоріше це благо для партій. Якщо раніше виборець знав свого депутата і міг до нього в будь-який момент звернутися, то тепер зовсім інакше. Новообраному партійному депутату буде просто нецікаво перейматися долею якогось одного виборця, бо їх у кожного народного депутата, обраного за партійним списком, за великим рахунком є аж 46 мільйонів. Та й, зрештою, партія — це колективна відповідальність, а колектив — це безвідповідальність. Справедливо зазначають, що депутати у такому випадку перетворяться на кнопкодавів. Будь-яка ініціатива, яка не збігається з позицією фракції, буде придушуватися.
Одне можна сказати зі стовідсотковою впевненістю: народні депутати і цього разу не забули подбати про себе. Одна з поправок до обговорюваного проекту закону стосувалася заборони одній і тій же особі двічі обиратися за партійними списками. Не дивно, що цю поправку не підтримало навіть 200 народних депутатів. Як кажуть, хто ж сам собі ворог. Людина, котра два терміни була депутатом, не проти того, щоб посидіти там ще й третій і четвертий терміни. Між тим запропоноване обмеження стимулювало би партії до того, щоб вони дбали про зміну поколінь у своїх лавах. Але, як виявилося, депутати в першу чергу думають про себе, а не своїх наступників.
У вівторок увечері народні депутати затвердили Закон “Про вибори депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих рад і сільських, селищних, міських голів”. Вибори у місцеві ради, окрім сільських та селищних, проводитимуть теж за пропорційною системою. З одного боку змінювати порядок виборів депутатів до місцевих органів влади було необхідно, оскільки ці мандати просто купували. З іншого ж, знаючи, які кадри мають політичні партії на місцях, страшно уявити, хто тепер засідатиме в обласній, районних та міських радах. Але, знову ж таки не виключено, що в партії дружно почнуть вступати чиновники з єдиною метою — стати депутатом місцевого рівня.
А загалом, у політиці все швидко змінюється. І якщо ще рік тому Президент був противником виборів на пропорційній основі, тим більше до органів місцевої влади, то тепер він став палким прибічником цієї системи. Цілком ймовірно, що вже у четвер, коли читачі триматимуть у руках цей номер, український парламент перепише Конституцію і зробить Президенту пасхальний подарунок. Однак можна з повною впевненістю стверджувати: зміни до Конституції навряд чи стануть панацеєю від усіх наших бід.
