Сьогодні тобі вже 24… усього 24! Але ж тільки вчора я бігла забирати тебе із садочка, не встигаючи з другої зміни в школі, де працювала. І ти стоїш такий маленький поруч із вихователькою, і такий самотній. А я себе картаю, що найгірша у світі матір! І тепер докоряю собі, що не завжди поруч, що про важливі моменти у твоєму житті я знаю лише з твоїх слів. Картаю, бо не можу турбуватися про тебе, як колись. Ти сам намагаєшся впоратися з життєвими негараздами і не завжди приймаєш допомогу, бо ти вже дорослий.
Так, у мене дорослий син, з яким я іноді відчуваю себе дитиною. Ти не хочеш, щоби я хвилювалася. Хочеш бачити мене молодою, веселою! Мамою, яка завжди посміхається і любить пекти пиріжки. Я сама хочу бути такою мамою для тебе, синочку! Я стараюся!
Стараюся з усіх сил, що дає Бог! Бо картаю себе, що більше серця, душі та уваги віддавала іншим дітям – моїм учням, ніж тобі… А тепер, коли в мене є час любити тебе кожну секундочку, ти вже виріс, мій маленький кароокий хлопчик.
Короткі обійми.. твої фірмові страви.. розмови телефоном.. дзвінкий щирий сміх… перегляд разом із татом і молодшим братом улюбленого фільму жахів… модні джинси… червоний шарф… – пунктирчики, що прокреслюють невгамовний час. А далі, далі вимальовується суцільна лінія твого життя, в якому ти так віддано кохаєш і є коханим, в якому ти вже сам – батько, в якому ти – завжди мій старший син, моя гордість, моя радість і… моє малятко з величезними карими очима та посмішкою-святом.
