— Олена також нотаріус. Одружились ще в студентські роки, вчились тоді в Саратовському юридичному інституті. Наш викладач сказав, що тепер ми приречені все життя доводити одне одному, хто із нас кращий. А друзі пожартували: “Що, балерини у місті вже не знайшлося?” (сміється) Саратов завжди був містом творчих людей, митців.
— Пане Ігоре, чому саме нотаріат?
— Якось одразу розумів, що це саме мій напрямок.
— Ви подружжя нотаріусів, мабуть, надавати нотаріальні послуги вигідно?
— Якщо вкладати кошти у навчання працівників, у створення аналітичної бази, якщо до цього ставитись як до бізнесу, грамотно організувати стриману рекламну кампанію, то вигідно. Але хочу зауважити: не “надавати нотаріальні послуги”, адже нотаріальна контора — не будинок побуту. До нас приходять за правовою допомогою, ми вчиняємо нотаріальні дії.
— Нині контори на кожному кроці…
— Точного числа назвати не можу, у місті приблизно півсотні нотаріусів. Конкуренції, як такої, не відчуваємо, постійні клієнти рекомендують нас іншим. До 90 відсотків клієнтів приходять саме у такий спосіб. Клієнту намагаємося надати комплексну юридичну допомогу. Також плануємо розвиватися. Хочу створити потужну юридичну групу, яка займалася би винятково нерухомістю: питаннями купівлі-продажу, міни, спадковими договорами, договорами дарування тощо.
— При укладанні угод мінімізуєте оподаткування?
— Так, ми це робимо. Знаходимо правові шляхи, щоб законно зменшити витрати на оподаткування. (Виходимо із автомобіля)
Важливо, щоб оточували комфортні речі
— А чому саме цей автомобіль обрали?
— У мене є своє чітке уявлення про те, якою має бути машина. Наприклад, не люблю джипів. Для юриста найкраще обрати седан представницького класу. Як сказав Генрі Форд, автомобіль може бути будь-якого кольору, але цей колір повинен бути чорний. Наша професія вимагає бути стриманим. Те саме стосується одягу. Не розумію тих юристів, що ходять до суду не у костюмах. Якщо людина обирає консервативну професію, вона повинна дотримуватись певних правил.
(Ми зайшли в офіс, що на вулиці 16 Липня. Присіла, щоб роздивитися все краще: великий коричневий стіл, зелений гранітний камін, різного віку, форми та величини друкарські машинки… )
— Стільцю, на який ви сіли, більше ста років. Це не стилізація під старовину, він справжній. Тільки тканина, якою оббитий, сучасна. А цей великий годинник, що стоїть на підлозі за кріслом господині кабінету, був вивезений з Німеччини якимось радянським офіцером, принаймні мені так розповіли в антикварному магазині. А ця колекція друкарських машинок, що розташована праворуч від дверей, — діюча. Усі вони справно працюють. Камін ми запалюємо взимку, тут одразу стає надзвичайно затишно.
— А це що таке? (показую на дивну високу дерев’яну коробку)
— Патріофон. Такий ставили у Швейцарії в різноманітних закладах. Він з 1926 року. (Пан Ігор підходить до старовинного “програвача”, відкриває кришку, ставить платівку. Лунає композиція Леоніда Утьосова “Окраїна”) Для людини, яка більшу частину свого робочого часу проводить в кабінеті, інтер’єр має велике значення. Важливо, щоб у власному кабінеті тобі було комфортно. Стіни в офісах на Пересопницькій та на 16 Липня — зеленого кольору. З власного досвіду знаю: якщо за день приймаєш 50-100 клієнтів, то зелень заспокоює. Відчуваєте, цей кабінет має власну атмосферу? Звісно, дещо можна було б зробити по-іншому. Я втілю свої нові ідеї в інтер’єрі ще одного офісу, який буде відрізнятися від даного.
— Пане Ігоре, як прийшла ідея створення такого інтер’єру?
— Придбав одну річ, і почалося…
— Рівне втратило великого дизайнера…
— Можливо.
— У кабінеті багато елементів декору. Так було задумано?
— Деякі з тих речей привезені з різних країн, вони гармонійно розташувались та прижилися в цьому кабінеті.
У Прагу на джаз – у будь-який момент
— У багатьох країнах побували?
— У п’ятнадцяти.
— А яка подорож найбільше вразила?
— Напевно, до Франції. Була дуже цікава подорож, сина особливо вразив Діснейленд. Не вистачило часу, хотілося побачити більше.
— А Ейфелева вежа?
— Піднімались. Краєвид чудовий. Але мені так здалося, що Париж поступається Києву зеленню.
— А французьке вино?
— Хороше. Але одного разу друзі з Москви мені подарували пляшечку чилійського. Відтоді обираю саме це вино. Я дізнався, що у Чилі для вирощування винограду найкращі кліматичні умови. Чилійська лоза не хворіє традиційними для європейських виноградників хворобами. У цій країні збереглися ті сорти винограду, яких вже немає в Європі. І вино, на мою думку, краще за європейське, а ціна надзвичайно демократична.
— А чи стала якась із країн улюбленою?
— Чехія. Там захоплюючі краєвиди — багато лісів та водойм. Карпатські гори в Україні, звичайно, красою не поступаються, але, на жаль, ми поки що не вміємо берегти те, що дає нам природа, тому наші краєвиди дещо зіпсовані недбалим ставленням людей до власних багатств. Трохи розумію чеську мову. В Чехії повільніший ритм життя і надзвичайне пиво. Я не пивоман, проте у Чехії п’ю цей напій із задоволенням. Прага — музичне серце Європи. Концерти, фестивалі, вистави — кожному музичному напрямку присвячена певна частина життя цього надзвичайного міста. Я люблю джаз. У Празі є джазовий клуб “Редута” — найстаріший джазовий заклад країни. Там відбуваються виступи знаменитих джазменів Чехії, молодих виконавців, дуже цікаво.
— То ви прихильник джазу?
— Мені подобається різна музика: блюз, джаз, фольк… У Празі є величезний магазин “Бонтоленд”, там широкий вибір етнічної музики. Звичайно, привожу щось звідти додому. Відкрив для себе Річарда Гальяно. Чудовий виконавець акордеонного джазу, відомий у світі джазмен.
— Син також захоплюється музикою?
— Костянтин надає перевагу року. Він вчиться музиці, з шкільних дисциплін поважає мови. Він ще не визначився, ким планує стати.
