Микола Стригунов – капітан Збройних сил України, доброволець, який боронить країну від ворога на найпекельніших напрямках. Нещодавно капітан-десантник Микола Стригунов, офіцер 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, був удостоєний звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
Про історію до війни, рішення боронити країни та мотивацію до боротьби Миколи Стригунова – читайте.
— Розкажіть, будь ласка, про себе. Де Ви народилися та яку освіту здобули?
Я народився у місті Рівне. Після закінчення школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, що також у Рівному. Там я отримав вищу освіту за фахом менеджера-економіста. Крім основної програми, паралельно навчався на військовій кафедрі при цьому ж університеті.
— Після початку повномасштабного вторгнення Ви пішли добровольцем. Що стало головним поштовхом для цього рішення?
Це було не рішення, а внутрішній обов’язок. У перші дні вторгнення я не міг залишатися осторонь. Я зрозумів, що повинен захищати свою країну, свою сім’ю, свій дім. Тому добровільно вирушив до війська. Після короткого навчального курсу мене було зараховано до складу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
— Який шлях Ви пройшли у лавах цієї бригади?
Починав як командир взводу. З часом став заступником командира роти, а згодом і командиром роти. Разом із цим зростав і в званні: від лейтенанта до капітана. Кожна нова посада — це новий рівень відповідальності, але й нові можливості для впливу на результат.
— Які бої залишили найглибший слід у Вашій пам’яті?
Однозначно — бої за Бахмут, зокрема в районі села Кліщіївка. Там була надзвичайно напружена ситуація. Наші підрозділи виявляли неабияку витривалість та стійкість. Це були дні, коли кожна година мала значення.
— Ви також брали участь у бойових діях на території Росії. Що це була за операція?
Так, згодом ми діяли в районі Курської області. Перед початком операції я особисто займався збором та аналізом розвідувальної інформації. Це дало змогу якісно спланувати дії нашого підрозділу. Моя десантно-штурмова рота провела успішну зачистку контрольно-пропускного пункту «Суджа», а також низки ворожих позицій вздовж російського кордону.
— Наскільки глибоко Ви просунулися?
Ми зайшли приблизно на 10 кілометрів у глибину території росії. Разом з іншими підрозділами 80-ї бригади взяли під контроль місто Суджа та ще сім населених пунктів. Це була складна, але важлива операція.
— Розкажіть про свій особистий внесок у цій операції.
Я особисто знищив близько 20 ворогів. Також, під щільним артилерійським обстрілом, евакуював чотирьох поранених побратимів. Організовував прикриття для наших передових підрозділів і безпосередньо брав участь у зачистці ворожих позицій.
— Ви неодноразово відзначалися за мужність і професіоналізм. Розкажіть, будь ласка, про державні нагороди, які Ви отримали.
Так, це велика честь і водночас відповідальність. За виконання складних бойових завдань, особливо безпосередньо на лінії вогню, мене було удостоєно ордена Богдана Хмельницького III ступеня. Цю нагороду мені вручив Президент України — і для мене це справді важливий момент у житті.
— Які ще нагороди Ви маєте за плечима?
У моїй колекції бойових відзнак також є дві відзнаки командувача Сухопутних військ ЗСУ «За особисту хоробрість». Крім того, мені було вручено почесну відзнаку Президента України «За оборону України», а також «Срібний Хрест». Кожна з цих нагород — це визнання не лише моїх зусиль, а й героїзму всього мого підрозділу. Остання з нагород – Президент Володимир Зеленський присвоїв мені звання Героя України та особисто вручив орден «Золота зірка».
— Що для Вас означають ці нагороди?
Це не просто метал і стрічка. Це — кров, піт і життя наших хлопців. Це — символ того, що наша боротьба не даремна, що нас бачать, цінують і підтримують. Але найбільша нагорода — це життя моїх побратимів і мирне небо над Україною.
— Що найбільше мотивує продовжувати боротьбу?
Це моя країна. Тут моя родина, мої друзі, моє життя. Я не хочу, щоб ворог диктував нам, як жити. Тому ми боремося. І будемо боротися до перемоги. Десант завжди тримається разом. Це не просто гасло — це наша суть. Ми ще жодного разу не відступили перед поставленою метою. Але хочу наголосити: ми не йдемо на все, аби виконати наказ. Для мене найважливіше — зберегти життя бійців. Саме це і є моєю головною місією.
