Війна змінює людей і їхні пріоритети. Те, що в мирному житті здавалося головним — робота, бізнес, побутові плани — в один день відходить на другий план. Саме так сталося з Володимиром, якого сьогодні побратими знають за позивним «Шульга».
Дев’ять місяців тому він став до лав українського війська, залишивши мирне життя підприємця. А нині він — заступник командира роти з психологічної підтримки у 5-му батальйоні 104 бригади тероборони ЗСУ.
Від бізнесу до фронту
У мирний час Володимир Іванович будував бізнес, виховував дітей, мріяв про онуків. Але коли отримав повістку, сумнівів не було. Тим паче, що його син служить уже давно.
«Ми не говоримо про війну, — каже Шульга. — І це правильно. Є речі, які залишаються закритими».
Спершу він працював у штабі, потім у стрілецькій роті. А згодом узяв на себе особливу місію — стати підтримкою для побратимів.
Слово, що лікує
Його головне завдання сьогодні — бути поруч із бійцями.
«Я виходжу на позиції разом із хлопцями, роблю те саме, що вони. Спілкуємося під час чергувань, ділимося думками, спогадами. Це не допит і не формальність — воно народжується само собою», — пояснює військовий.
Шульга не має готових сценаріїв чи спеціальних методик, його метод — проста розмова. Уміння слухати, відчувати людину й сказати потрібне слово вчасно — ось що він вважає ключем до довіри.
«Я знаю про хлопців достатньо, щоб у потрібний момент підтримати або підказати».
Побратимство та підтримка
Для нього слово «побратим» — не гучна метафора, а щоденна реальність.
«Це коли прикривають спину, коли допомагають. Коли можна спертися один на одного», — говорить він.
Його власна опора — родина. Дружина, діти й дворічна онучка, яка ще не розуміє, чому дідусь далеко, але завжди сміється, коли бачить його у відеодзвінку.
«І цього достатньо, щоб триматися», — додає чоловік.
Про страх і майбутнє
Він переконаний: боятися — це нормально, головне, щоб страх не керував тобою.
«Молодим я порадив би не боятися. Страх — це природно, але його треба тримати під контролем».
У майбутнє Шульга зазирати не любить. Його завдання зараз — допомогти хлопцям витримати і пройти крізь це випробування. Але він наголошує: після війни бійці повинні знову жити цивільним життям.
«Бо їм ще створювати сім’ї, ростити дітей і відбудовувати Україну».
Сьогодні його зброя — не лише автомат, а й слово. А головна місія — бути поруч саме тоді, коли це найбільше потрібно.
