Здавалося б — який простий план! Лише п’ять пунктів. Правда, термін виконання — років двадцять. Так це ж справа усього життя!
І ти, читачу, дай волю уяві, мрій “на повний голос”, вибудовуй повітряні замки. Чим “смачніша” мета — тим “крутіший” апетит!
Від Володимира Співаковського
Під час навчання в аспірантурі мене якось запросили як молодого вченого у школу до старшокласників. Про що з ними говорити? Як не видатися нудним? І я став імпровізувати. Узяв крейду, повернувся до дошки й почав малювати лінії, як дерево їхнього життя. Запропонував школярам спрогнозувати їх майбутнє життя.
— В інститут будете поступати? Так, відповідають. А, можливо, заміж хтось одразу захоче? Дивлюся, кілька рук, які тільки-но хотіли до інститутів, упали на стіл. Так, рухаюсь далі. Скільки дітей хочете? Ніяковіють, червоніють. Видавлюють: двоє, троє, четверо. Я наступаю далі: хто планує за рік розлучитися? Знову заміж будете хотіти? А ті, хто збирається до ВНЗів, але не поступить, — ким в армії хочете бути? А після інституту на яку зарплату розраховуєте? І що на неї можна купити? А що хочеться мати? І де ви візьмете різницю?
Галас, гамір, суперечки. Мізки працюють на повну котушку. А я стріляю далі: ось тебе виганяють з інституту, а твоя дружина весь час хворіє, а вас обох виганяють з гуртожитку, і вам жити ніде. Ти хочеш бути розвідником, але чи погодишся на “вічне заслання”? Ти хочеш бути військовим, але чи готовий забути про своє “я” і дослухатися дурнуватих наказів тупого єфрейтора? Отож, я пішов, а вони залишилися. І потім увесь тиждень кожен з них малював у своїх зошитах розгалужене дерево можливих сценаріїв свого життя. Замислилися.
Дисертацію я писав з прогнозування — “Розвиток виробничих сил України на 20 наступних років”. Тобто прогнозист я непоганий, і дещо часом збувається. Тому люблю складати дві речі: вірші й бізнес-плани. Напишу пунктів 50 — великих справ і маленьких, для фірми й побутових. Дивлюся, тиждень минув, а виконана лише половина моїх пунктів. Придивляюся уважніше, і виявляється, що 25 тих, що зроблені, сповнюють серце радістю. А ті, що залишилися за бортом, якось розтанули самі по собі. Чи хтось їх зробив, чи не треба їх уже робити, або їхній час уже пішов, і як кажуть, не повернути. І слава Богу, думаю, що я ними не займався, часу не гаяв. Іноді мені спадає на думку, ніби я підсвідомо знав, що робити, а що — ні. І це у складанні бізнес-плану головне: вміти виділяти пріоритети. З роками виробляються навички автоматично відкидати другорядне й концентрувати усе своє єство не меті. Миті щастя — це не коли мрієш чи складаєш цей план, а коли наприкінці тижня чи року проставляєш галочки: це зробив, це зробив, і це, і це. Я собою задоволений. Без бізнес-плану такого задоволення не маєш.
Звичайно, тому, що не зробив, шукаєш виправдання, особливо якщо справа була “головною”, і замість галочки малюєш мінус. Але заспокоюєш себе тим, що життя складається не лише з надбань, але й із втрат. Головне — щоби баланс був на твою користь.
Від Ігоря Губерникова
Тепер і ти, читачу, можеш починати складати план. Головне питання — чим займатися?
Шукаємо підказку — а яка у тебе улюблена справа, до чого тебе тягне? (Наприклад, згадай подушечку Михайла Вороніна) Визначився? Ось цим і займайся.
Але найголовніше — щоби втілювати свій план, треба сказати собі: відповідальність за своє життя я покладаю на себе. Запиши ці слова у свій блокнот і підпишись.
Як обрати свій шлях — у наступній публікації, через тиждень.
Ігор ГУБЕРНИКОВ,
автор і організатор Національної програми “Будь багатим”.
Для листів читачів: 01159, Київ-159, а/с 31, Губерникову
e-mail: 100kingsua@zeos.net
