Поміняла “Азот” на швейну машинку
– Жанно Олександрівно, а чому саме гідротехнічний факультет? Така чоловіча спеціальність…
– Бо на той час ця освіта мені була ближча, а факультет був, так би мовити, найбільш міський. Після закінчення ВНЗу пішла працювати на “Азот” у відділ капітального будівництва. А от із декрету на роботу не повернулась. Усі дивувались, адже зарплатня там була достойна.
– І куди ж ви пішли?
– Пішла працювати швачкою у кооператив. Заробляла утричі більше, ніж чоловік мій – до 500 радянських карбованців. Згодом організували власний кооператив “Термінал”. Усі питали: на основі якого підприємства я його відкрила? Та ні на якій основі! Просто їздила в Польщу, продавала речі, привозила по 200 доларів чистими, коли тут у 1991 році за місяць заробляли по 12-17 доларів. Купили п’ять швейних машинок, і сама теж шила. Згодом створила ательє “Фантазерка”. Мені привезли картину з Росії з такою назвою, вона і зараз висить в ательє.
– А як у вас з’явився магазин?
– Це магазин мого колишнього чоловіка. 1998 рік, російський дефолт, магазин був у заставі у банку – установа мала його забрати. Тоді Вадим запропонував взяти кредит і викупити магазин. Було страшно, перед тим, як оформити кредит, ніч не спала. Але з часом кредит погасила.
– Але і це не весь ваш бізнес…
– Так. У мене був дуже важкий життєвий період. Я не знала, як вийти з депресії, не допомагали поради й екстрасенси. І тоді я вирішила: лікувати себе буду сама! Як колишня спортсменка (була членом збірної області з гімнастики) згадала свої вміння ставити мету, досягати її, вміння падати. Тоді я сказала собі, що зароблю мільйон доларів. І я його заробила. Навіть більше. Брала кредити під магазин в улюбленому банку, почала займатися будівництвом. Сьогодні у мене “Фантазерка” – це бізнес для душі, а стабілізаційний бізнес – здача приміщень в оренду.
– Типове на сьогодні запитання. Чи торкнулася ваших бізнесів криза?
– (Після паузи). Не можна вимовляти це слово. Слова – матеріальні. Низький старт, тимчасові труднощі… Так, торкнулося. Але там, у верхах, не розуміють, що роблять, а тут, на місцях, ми вміємо домовлятися, знаходити компроміси. Адже треба виживати з найменшими втратами.
Навчилась говорити “ні”
– Якби започатковувати бізнес вам довелось у нинішніх умовах, наважилися б?
– Знаєте, нині чи не весь бізнес на кредитах, оборудках, м’яких обманах… Він відійде. Два роки тому практично нічого не можна було розпочати без грошей. Зараз це можливо, треба просто мати ідею і “пахати”. Так, наважилася б. У мене і зараз є деякі плани.
– А як досвідчений бізнесмен, які поради дали б нині початківцям?
– (Задумується). Бізнес – це жорсткі штучки. Треба ставити цілі й досягати їх. І вміти казати “ні”. Я навчилась робити це в останні кілька років. А тепер з легкістю кажу: “Ні, мені це невигідно”.
– Часто кажете “ні”?
– Нечасто.
– А рішення швидко приймаєте?
— Так, і не міняю їх. Є два види рішень: миттєві, коли інтуїтивно відчуваєш, як правильно зробити, і такі, коли треба подумати, порадитись. А рішення приймаю сама. Додам: я ніколи не йду напролом. Тобто, якщо відчуваю, що задум не виходить, робити не буду. Відмовлюсь і від нього, і повернусь на ту відмітку, де мені було комфортно. Не можна в житті чогось прагнути дуже сильно.
– Скажіть, що допомагає вам у складних ситуаціях, окрім інтуїції: друзі, досвід, гороскопи…
– До гороскопів байдужа, читаю інколи, знаю, що цей рік мій, рік Вола. Хочу сказати, що у мене був дуже хороший батько, який дав правильну установку в житті. Він завжди хвалив мене, казав, що я гарна і що у мене є дві маківки. Тому й зараз я інколи торкаюсь їх, намацую їх і відчуваю впевненість у собі. Батьків моїх уже немає, але я завжди звертаюсь до Бога і до батька.
– Жанно Олександрівно, кажуть, що на ваш будинок приїжджав дивитись навіть зять Ющенка…
– Так, це правда. Мені допомагав його будувати Роман Горегляд, який тривалий час працював в Іспанії. Будинок вийшов дуже незвичний, з цікавими дизайнерськими рішеннями. У Рівному таких немає. У нас звикли, щоб плитка була за 300 гривень, золоті унітази. Мені це не потрібно. Наприклад, у мене люстра зроблена з пофарбованого в чорний колір круга “болгарки” плюс звичайні електричні лампочки і … творчість. Обійшлася вона мені у 120 гривень. І взагалі я Романа розумію з півслова, тому його пропозиції додумувала, доробляла. Тепер мій дім – це моє улюблене місце комфорту і затишку. А Олексій Хахльов приїжджав подивитись на дизайн оселі. У мене біла огорожа, кіт білий, лише машина чорна (сміється).
– Білий – це ваш улюблений колір?
– Так.
– На якій машині їздите?
– “Subaru Outback”. Починала я з “Таврії”, а це моя восьма машина. Водійський стаж – дванадцять років, тому можу просто сісти й поїхати до сестри в Одесу.
Енергетику в домі створює кіт
– А кіт, мабуть, сумує за своєю господинею? Зустрічає, коли повертаєтесь?
– В Оскара (британець) немає господаря. Ні я, ні син Роман йому не господарі. Господар у домі – він. Оскар дуже розумний, як пес, і має особливу енергію: рослини у домі чудово ростуть, його голубі очі так і тягнуть повертатися додому. Атмосферу комфорту відчувають і ті, хто буває у мене вдома, кажуть: у тебе класно. До речі, Оскар народився з Аллою Пугачовою в один день – 15 квітня.
– Як ви відпочиваєте?
– Я не світська дама і не люблю модних тусовок. Одна з усталених традицій – недільні обіди. Ми з колегами збираємось у мене на кухні, вона дуже комфортна і вміщає аж дев’ятьох господинь, готуємо, накриваємо стіл і спілкуємось за столом разом з чоловіками, дітьми. Зізнаюсь, що раніше я боялась жіночого колективу – плітки, пересуди… Але у “Фантазерці” ми як одна родина, разом подорожуємо. А недавно на Водохреще їздили в гості до моєї працівниці в Оржів. То навіть каталися там на мішках! Так, взяли сміттєві мішки і під світлом ввімкнутих фар спускались на сковзанці.
Маю ще одне улюблене заняття: день Ліні. Колись я дозволяла синові раз у чверть не йти в школу. Просто бути вдома. Тепер, під настрій, роблю так і сама. Цілий день у піжамі, з фільмом на 12 серій, можу в баньку сходити ввечері.
– У вас оригінальна сукня. Часто оновлюєте гардероб?
– Часто. У своєму ательє я перший клієнт. Маю свою кравчиню, а ще й готові речі купую. Є й універсальні речі, які зношую і замінюю новими.
– А мрії залишились у такої самодостатньої жінки?
– Моє улюблене місто – Амстердам. Там є чудові будинки, розташовані прямо на каналі: один вихід на вулицю, інший – на воду. Вони не продаються, лише орендуються. Тож мрію взяти в оренду якийсь на місяць-два і насолоджуватись тим повітрям і красою. А ще хочу разом з колективом побувати у чудовому польському місті Казимир Дольний. Це – Мекка всіх художників, неймовірно гарне місто! Я там зупинялася в готелі, який стоїть прямо на Віслі. Хочу, щоб і мої дівчата побували там.
