До Дня першої пластової присяги ми поспілкувалися з Андрієм Трофімчуком — виконувачем обов’язків керівника Рівненського обласного молодіжного пластового вишкільного центру. 12 квітня є символічною датою для українського скаутингу, адже цьогоріч організації виповнюється 114 років, а її історія на теренах Рівненщини сягає цілого століття.
Життя Андрія тісно переплетене з організацією: він пройшов шлях від юного пластуна до досвідченого виховника, а згодом — очільника пластового руху в області, перейнявши керівництво закладом у Оксани Скляр.
Окрім громадської діяльності, 24-річний Андрій — ветеран і захисник-доброволець. За мужність, виявлену в боях на Бахмутському напрямку, він був відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Після отриманого поранення та завершення служби Андрій повернувся до цивільного життя, аби спрямувати свій досвід на виховання нового покоління та розвиток молодіжної політики регіону.
Від новака до лідера: шлях Андрія Трофімчука
— Андрію, розкажіть про свій «пластовий старт». Коли і як ви вперше потрапили до організації? У якому курені проходило ваше юнацтво?
— Мій пластовий шлях почався дуже рано — десь у шість років. Уже в першому класі я став новаком у рої «Соколики». Згодом перейшов до юнацтва, був у гуртку «Скорпіон».
На той час у нас ще не було сформованого юнацького куреня — це був окремий гурток. Лише коли мені було близько 16 років, створили курінь імені князів Острозьких ч.125. Я став першим курінним.
— Що саме дала вам організація у підлітковому віці? Які навички чи риси характеру стали визначальними у дорослому житті?
— Уся виховна програма побудована на принципі «навчання через дію».
Є три основні етапи — проби. Перша — це рівень «знаєш»: ти засвоюєш базові знання. Друга — «вмієш»: вже маєш конкретні навички — наприклад, зав’язати вузли, орієнтуватися на місцевості. Третя — це про лідерство: ти організовуєш проєкти, береш відповідальність.
Саме завдяки цьому я перестав боятися нового і навчився брати відповідальність за себе й інших.
— Ви пройшли шлях від пластуна до виховника. Чому вирішили присвятити себе вихованню інших?
— У певний момент я зрозумів, скільки в мене вклали мої виховники — часу, сил, енергії. І з’явилося відчуття відповідальності: я маю передати це далі.
Моя особиста ціль — провести гурток від 11 до 18 років, щоб діти повністю пройшли всі етапи, стали сформованими особистостями.
«Бігти не хотів. Тому обрав боротися»
— Коли і чому ви прийняли рішення стати до лав ЗСУ?
— Рішення прийняв за місяць до повномасштабного вторгнення — планував підписати контракт резервіста ТрО, бо ситуація вже була напруженою. 24 лютого 2022 року офіційно долучився до Сил оборони. Тут спрацював інстинкт: бийся або біжи. Тікати я не хотів. Я жив за кордоном, там гарно, але ти не відчуваєш себе вдома. Тому обрав шлях захисту своєї землі.
Пласт на Рівненщині: від осередків у 1920-му до тисячі учасників у 2026-му
— Мало хто знає, що пластовий рух на Рівненщині має понад столітню історію. Де і як з’явився перший осередок?
— Дійсно, історія глибока. Донедавна вважалося, що перші гуртки з’явилися в Олександрії у 1923 році (уточнення: в тексті згадувався 902 рік, але історично Пласт засновано у 1911-му). Засновниками були Володимир Боровський, Теодосій Семенюк та Теодосій Довгалюк — так звана «Волинська трійця». Їм встановлено пам’ятний знак на території пластової оселі в селі Волошки. Проте нещодавно історик Юрій Юрлич знайшов документи, що пластовий гурток діяв в Острозі ще у 1920 році. Це питання ще потребує детального вивчення.
— Скільки пластунів сьогодні налічує Рівненська округа? Які громади найбільш активні?
— Зараз у Рівненській окрузі понад тисяча учасників — це новацтво, юнацтво і старші пластуни. Найактивніші осередки — у Рівному, Зорі, Шпанові, Здовбиці, Дубні, Костополі.
Є й громади, де рух відроджується — наприклад, у Корці.
— Які стратегічні напрямки розвитку Пласту області на 2026 рік?
— Ми поставили собі амбітну ціль — створити щонайменше п’ять нових осередків до кінця 2026 року. Активно співпрацюємо з громадами, шукаємо партнерства і підтримку. Але паралельно розвиваємо і ширший напрям молодіжної політики.
— Ви організовуєте табори для дітей військовослужбовців. Як виникла ця ідея і що входить у програму?
— Це простір для перезавантаження. Ми працюємо з психологами, використовуємо арттерапію, багато спілкуємося.
Ідея виникла як відповідь на бажання підтримати наших захисників через турботу про їхніх дітей.
— Скільки дітей зараз перебувають у «черзі» до Пласту через брак виховників? Де найбільша потреба?
— Ситуація дійсно складна. Тільки у Рівному в черзі близько 400 дітей. Проблема в тому, що ми шукаємо не просто людей на «дві години роботи». Пласт — це стиль життя. Виховник має поділяти наші цінності та пройти спеціальні вишколи.
— Хто може стати виховником? Якщо людина не була в Пласті в дитинстві, чи має вона шанс зараз?
— Звісно! Будь-яка повнолітня людина може долучитися. Те, що ви не були пластуном у дитинстві, не є перешкодою. Головне — відчувати готовність стати частиною спільноти й мати цінності, що збігаються з нашими. Ми чекаємо на кожного, хто готовий виховувати нове покоління українців.
