По інший бік керма

“Точка зору визначається точкою сидіння”, — так каже один мій знайомий чиновник. Зазвичай так і відбувається. Ми все приміряємо під себе і під ті обставини, в яких опиняємось. Нас турбує в першу чергу те, що впливає на нас безпосередньо, інше — хвилює менше. Така вже природа людини. І справа навіть не в егоїзмі, а в тому, що поки не відчуємо на власній шкурі — не можемо сформувати свого ставлення...

Не так давно опинився по інший бік автомобільного керма. І світ став зовсім іншим. Зовсім інакше дивишся на перехожих. Не тому, що їдеш у машині, а вони йдуть пішки. Тому, що відчуваєш, як почувається водій, коли перед його автомобілем молода мама з дитиною на руках перебігає дорогу там, де пішохідним переходом і не пахне. Це тоді, коли дорога більше придатна для телешоу “Зірки на льоду”, аніж для авто. І навіть якщо у вас найкраща у світі гума на колесах і все гаразд із гальмами та реакцією — загальмувати на місці ви не можете. Потік нецензурної лексики у голові закінчується питанням: чим думає ця мамаша, наражаючи на небезпеку себе і дитину?
Інакше дивишся на працівників ДАІ. Так би мовити, на своїй шкурі відчуваєш всю трагічність анекдотів про служителів культу смугастої палички. Інколи відчуваєш себе здобиччю, яка на рівні інстинкту визначає місця, де можуть зачаїтись у засідці мисливці. Ой, перепрошую, працівники ДАІ. Особливо переконуєшся в тому, що короткий анекдот “Ніщо так не дисциплінує водія, як машина ДАІ, котра їде позаду” — це не анекдот, а прописна істина.
А ще, виявляється, у голові кожної людини є вмонтований GPS-навігатор, який здатен запам’ятовувати розташування ям і вибоїн у напрямках, які у нашій країні чомусь іменуються дорогами. При появі нових перешкод на дорозі, цей відділ мозку оперативно вносить правки у карти. Поруч з частиною сірої речовини, де знаходиться GPS-навігатор, є відділ продукування нових слів для словника ненормативної лексики.
Скажу чесно, їдучи нашими дорогами, особливо після того, як розтанув сніг, був здивований: звідки я знаю, стільки раніше не уживаних мною слів? І знову цей “потік свідомості” завершується питанням: на що витратили транспортний податок, який я сплатив, якщо дорога в такому стані? До речі, якщо не помиляюсь, то з першого січня транспортний податок входить у вартість бензину. І незрозуміло, як ці кошти тепер потраплятимуть до місцевих бюджетів, звідки вони й мають йти на ремонт дороги?
Виникають питання й тоді, коли час “годувати” авто. Чому, наприклад, вартість бензину на різних АЗС, які знаходяться на відстані 150 метрів, різниться на 45 копійок? Чому заливаєш пальне на одній заправці — машина їде, а заправляєшся на іншій — двигун реве, але зовсім не тягне? І головне: куди в цей час дивляться служби контролю за цінами і якістю?
Ці всі питання мало цікавили тоді, коли знаходився по інший бік керма. Вони здавались несуттєвими. А виявляється, дарма. Бо ж Україна не має ділитись на пішоходів та водіїв, бізнесменів та вчителів, багатих та бідних, владу і підданих. Україна у нас одна, і щоб вона стала європейською, ми всі маємо бути по один бік керма.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху