Торкаючись перил історичних замків, мимоволі уявляю себе у розкішній бальній сукні, з віялом у руках. Служниці тримають над головою парасольку від сонця, а у парку поруч поважно ходять павичі, буяють троянди…
Ностальгічна уява в поєднанні з реаліями сьогоднішнього буття львівських замків одразу народжує думку: хай би воно було приватне! Бо ж чи побачу я на пенсії відреставрований замок у Підгірцях, якщо за одинадцять років там спромоглися відновити лише соту частину комплексу! Так само і в Золочеві. А як хочеться після напруженого робочого тижня поринути у розкіш та велич колишнього шляхетного життя замків!
Пустельник золочівських лісів
Районний центр Золочів розташований у 66 кілометрах від Львова і вперше згадується в історичних джерелах у 1441 році. Саме тоді польський король Владислав подарував магнатові Яну Сенинському кілька сіл, серед яких був і Золочів. “Родзинка” Золочева — старовинний замок, побудований за сприяння Якуба Собеського у 1634-1636 роках. Ця дата викарбувана на кам’яних плитах замку разом з гербами. Замок був оборонною цитаделлю від нападів турків та татарів. Найзнаменитішими його мешканцями вважаються польський король Ян Собеський ІІІ і його дружина Марія Казимира. Екскурсоводи розповідають, що це була француженка неймовірної вроди. Король називав ї Марисенькою, і коли та від’їздила до Франції, дуже сумував за нею, писав їй листи, в яких називав себе пустельником золочівських лісів…
Вхід до замкового комплексу нині зроблений у вигляді дерев’яного мосту, який веде до масивної залізної брами. Проходиш через неї, і не можеш відвести погляду від статуй, алейок, троянд і… китайського палацу. Нині там зберігається рідкісна колекція східного мистецтва: килими, вази, зброя, картини.
Гвинтова кругла драбина веде на другий поверх (входу відвідувачам туди немає), який планують зробити кімнатою чайної церемонії. Однак коли це буде — залежить від коштів, які виділяють на реставрацію. У цю ж проблему впирається і відкриття другого поверху житлового палацу у стилі ренесансу. Нині там діють лише дві зали для відвідувачів. Одна — з каміном, інша — зі знаменитим золочівським туалетом.
Вбиральні — особлива гордість Золочівського замку, оскільки їх наявність у приміщенні на той час було великою рідкістю. Тут же їх настільки майстерно спорудили, що конструкцію досліджували навіть сучасники. Туалет являє собою трикутну маленьку кімнату з вентиляцією, мурованим сидінням, накритим дощечкою.
На подвір’ї замку увагу привертають два камені з таємничими символами, які були знайдені в околицях Золочева. Вони датовані XIV-XV століттями, й на них зображені давні символи: терновий вінець та вінок з живих квітів, які переплелися, мов дві обручки. Невідомий художник просвердлив в одному з каменів невеличку дірочку. Легенда каже, що це ключ до здійснення бажань. Потрібно задумати потаємне, вкласти у дірочку палець і швидко провернути його довкола осі.
Цікава споруда комплексу — невеличка китайська альтанка. Її ніби охороняє слуга-китаєць — скульптура при вході, як символ мудрості і люб’язності.
Легенди Олеського замку
Олеський замок — один з номінантів проекту “Сім чудес України”. Історія замку повна легенд, підступних драм і кривавих воєн. З першої історичної згадки про замок у 1327 році відомо, що на крутому пагорбі височіла велична давньоруська фортеця зі стінами 10-метрової висоти і 2-метрової товщини.
Лише у другій половині XV століття після втрати оборонного статусу замок перетворився на резиденцію знатних родів. Коли замок перейшов у власність магната Яна Даниловича, споруда стала набувати ознак стилю італійського Відродження. Згодом Северин Жевуський, новий власник замку, ще більше надав йому вигляду розкішної резиденції.
В Олеському замку народилися два польські королі — Крибут Вишневецький і Ян Собеський, майбутній переможець турків. Легенда стверджує, що Ян народився у грозу. Повитуха поклала немовля на чорний мармуровий стіл, і в цей час вдарив сильний грім. Стіл тріснув, бабуся-повитуха оглухла. Тоді й почали пророчити, що новонароджений стане незвичайною людиною. Інша легенда гласить, що при дворі Яна Даниловича жив Михайло Хмель — батько гетьмана Богдана Хмельницького, війська якого у 1648 році захопили замок.
Увагу відвідувачів замку-музею обов’язково приверне стіл-карта. Художник зобразив на кришці столу мапу з містами, замками, річками. А ще романтикам впаде у око портрет Лукреції невідомого автора. Шляхетна дружина багатія була збезчещена завойовниками. Про свою біду вона розповіла чоловікові, а потім встромила собі кинджал у груди. Саме цей момент і передав на полотні автор. За однією з легенд, вночі у замку кожна незасватана дівчина може поспілкуватися з духом Адама Жолкевського, неймовірного красеня, який був до нестями закоханий у доньку Даниловича Марціану.
Однак статус хлопця не відповідав планам батька мати зятів королівського роду. Тому сватання Адама були відхилені, після чого на очах у всіх юнак пробив себе кинджалом. Як самогубцю його не могли поховати на кладовищі, тому кинули у болото неподалік замку.
Отож, кажуть, що душа хлопця, яка шукає спочинку, повертається до замку і дзвенить срібними ґудзиками. А ще кажуть, що до замку щоночі приїжджає карета. На ній один з колишніх власників замку в’їжджає на подвір’я, заходить всередину, ходить залами. Щезає він ніби з першими півнями.
А от наяву відвідувачі щодня можуть сфотографуватися на території замку з колишнім власником — одягненим в царське вбрання чоловіком.
У 1838 році споруду замку дуже зіпсував землетрус. Але не менше пошкодили її і самі власники.
Якось в одній з кімнат було знайдено вмурований скарб. Відтоді почалися пошуки інших коштовностей: стіни з розписами розбивались, знімались підлоги, руйнувались каміни. Під час Другої світової війни тут розміщували військові склади.
Нині замок оточує мальовничий парк з двома левами на вході. А ще біля замку знаходяться споруди костелу і монастиря капуцинів, який був одним із найбагатших у Польщі.
Алхімія і розкіш Підгірців
Замок у Підгірцях — одне з найцікавіших місць Львівщини. Хоч він не є діючою експозицією, як попередні замки, його вирізняють серед інших неймовірна велич, розкіш й оригінальність. Припускають, що замок побудований у 1640 році. В його ансамбль входять заїжджий двір, костел і парк.
Із трьох сторін палац оточений глибоким ровом, а в’їжджали туди через велику браму — портал з двома колонами. По обидва боки споруди на даху стоять ангели. Один тримає в руках Землю, інший — Всесвіт.
Магнати Жевуські перетворили замок на справжній музей після того, як стали його власниками у 1720 році. У їхній їдальні знаходилась галерея портретів державних діячів (72 роботи). А ще тут були кармазинова кімната, китайський, золотий, дзеркальний та мозаїчний кабінети. Сам Северин Жевуський був відомий тим, що влаштував у замку алхімічну лабораторію — перетворював неблагородні метали на золото. Останні власники замку князі Сангушки перевезли за кордон усі цінні експонати замку напередодні Другої світової війни.
Замок має і свого привида — Білу Пані. Кажуть, що це бродить душа зведеної зі світу дружини Северина Жевуського. Працівники музею кажуть, що не раз її бачили в палаці. Останній раз це було під час реставраційних робіт у підземеллі — тоді свідками її появи були одразу троє людей.
Про це розповіли нам охоронці, які погодились відкрити браму й показати, як же виглядає нині фасад з центрального входу. Ми дізналися, що лише на реставрацію сходів було витрачено мільйон гривень.
Розпочатий цей процес у 1997 році. Тож питання, коли буде відреставрований увесь комплекс, виявилось риторичним. У радянський час у замку знімали такі відомі фільми як “Солом’яний капелюшок”, “Д’Артаньян і три мушкетери”. Тоді замок був… санаторієм для хворих на туберкульоз.
Про розкіш колишнього парку, де раніше проходили гулянки з феєрверками, нагадують нині лише дві зруйновані альтанки і старі дерева.
Навпроти палацу знаходиться ще одна пам’ятка історії — костел Святого Йосифа. Барокова споруда побудована у формі високої ротонди з великим куполом. На портику з колонами розміщені фігурки святих (патронів роду Жевуських). Біля костелу знаходиться висока статуя Божої матері з Ісусом на руках. Увагу привернула біла голівка немовляти, яка вирізняється на загальному темному тлі споруди. Місцеві жителі кажуть, що ця частина пам’ятника сама оновлюється.
![]()


