Одна з колег-журналісток якось помилково назвала у статті Віктора Ковальчука Віктором Поліщуком. При зустрічі перепросила — і відчула, що співрозмовник не особливо образився: “Я ж і є поліщук”, — пояснив…
Він справді народився на Поліссі, а дослідження та “розкрутка” унікального поліського фольклору стали справою його життя. Уродженець села Нетреба Володимирецького району, Віктор Ковальчук уже понад три десятки років робить усе від нього залежне, аби поліщуки — уродженці Полісся — відчували гордість за національну культурну спадщину, а не комплекс меншовартості.
А “поліщук” з інтонацією зневаги, яку в розмовній мові часом застосовують на позначення людини з примітивним мисленням — це насправді ж саме про тих, хто, будучи українцем з діда-прадіда, добровільно зрікся рідної мови і нині бойко “щєбєчєт” російською, бо так, мовляв, — модніше… Таким ніякого Табачника не треба — самі відмовляться від власного коріння.
Віктор Ковальчук навчає і виховує молодь так, аби вона була іншою. Фольклорні експедиції в десятки сіл Рівненщини (перша відбулась за три роки до проголошення незалежності), серії книг та компакт-дисків із записами народної творчості Полісся, унікальна власна колекція вишиванок (понад дві сотні!), яскравий фестиваль “Древлянські джерела”, де поруч із автентичними бабусями із Старих Коней співають і танцюють екзотичні африканці — це все його, Віктора Ковальчука, робота і його здобуток. Та головне досягнення поліщука-рівнянина — етнокультурний центр “Веснянка” Палацу дітей та молоді — справжня перлина в намисті ПДМівських колективів. Власне, це й не один колектив, а цілих три — власне молодіжна “Веснянка”, дитяча “Весняночка” та етногурт “Сільські музики”.
Задовго до нинішньої моди на автентику і хендмейд Ковальчук розпочав робити те, до чого лежить душа. Зазвичай такі справи і такі люди приречені на успіх. А отже, орден “За заслуги”, який Віктор Ковальчук отримав від Президента України два роки тому, — закономірне визнання того, що людина — на своєму місці, і на совість робить свою справу.
