Щороку 21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи — свято, що нагадує нам про силу народу та ціну свободи. Для Рівного ці події — не просто сторінки з історії, а частина міської ідентичності. І під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності рівняни були не спостерігачами, а активними учасниками всенародного спротиву. Місто жило протестом, дихало ним і формувало власний, дуже яскравий фронт боротьби.
Помаранчева революція: Рівне у помаранчевому морі
Листопад 2004 року назавжди змінив міські площі. Майдан Незалежності тоді заполонили люди у помаранчевих стрічках, шарфах, прапорах. Рівне стало одним із перших обласних центрів, де почалося масштабне безперервне віче. Щоденно збиралися тисячі містян — студенти, підприємці, викладачі, лікарі, робітники.
На центральній площі виросла сцена, працювали польові кухні, а кожен день розпочинався зі співу гімну. Студенти РДГУ, НУВГП та кооперативного коледжу організовували марш-ходи, роз’яснювали людям суть фальсифікацій. Автобуси з Рівного вирушали на Київ один за одним — цілі колективи їхали ночами, аби підтримати протестувальників столиці.
Рівняни стояли мирно, але рішуче. Саме тоді в місті народилося переконання, що свобода — це відповідальність. А Майдан став місцем, де люди відчули силу спільної дії.
Революція Гідності: нова хвиля боротьби
Через дев’ять років Майдан знову покликав — цього разу вже з іншої причини. Коли у листопаді 2013 року влада відмовилася від євроінтеграційного курсу, першими до Рівненської ОДА прийшли студенти. Вони запалили свічки, сформували перший Євромайдан і закликали рівнян виходити на площу.
Після розгону студентів у Києві 30 листопада протест у Рівному став масовим. Щодня на центральній площі збиралися тисячі людей. Місто пікетувало, організовувало автопробіги, блокувало адміністративні будівлі, проводило нічні варти. Рівне було одним із перших регіональних центрів, де люди увійшли до приміщення ОДА та створили штаб опору.
Тут постійно працював рівненський Майдан, відправлялися перші волонтерські вантажі, формувалися групи самооборони. Саме тут народжувалися ініціативи, які згодом стали фундаментом волонтерства на роки. Сотні мешканців міста поїхали до Києва — хтось на тиждень, хтось на місяці.
Після розстрілів Небесної Сотні мітинги у Рівному стали жалобними, але ще більш незламними. Місто разом з усією Україною пройшло цей шлях до кінця.
Сьогодні: пам’ять, яка зобов’язує
День Гідності та Свободи — не лише спогад про революції. Це нагадування, що боротьба триває. Сьогодні рівняни знову на фронтах — у війську, в лікарнях, у волонтерських штабах. А цінності, за які стояли в 2004 та 2014 роках, нині захищають із зброєю в руках.
Революційне Рівне було і є містом свободи. Містом, яке вміє об’єднатися,вміє стояти і не боїться говорити вголос. І саме ця риса робить його частиною великої історії України — історії гідності, незламності та боротьби.
