Як захист від сонця, вона відома вже три тисячі років як мінімум з XI століття до н.е. використовується як знак влади. Уперше ця функція парасольки відзначається в стародавньому Китаї, але незалежно виникає в Єгипті, у різних африканських племенах. Просте бамбукове пристосування стало чи не універсальною метафорою панування.
У класичних Афінах повноправні громадяни змушували неповноправних іммігрантів на знак приниження носити за собою парасольки, цар середньовічної Бірми був прикрашений титулом Владики Великої Парасолі, а таїландський правитель іменувався Цар Білого Слона, Владика Двадцяти Чотирьох Парасоль. Із XII століття парасолю освоїли католицькі єпископи. Японський мікадо ніколи не розлучався з цим предметом. Приклади можна наводити нескінченно.
Цивілізація довго розвивалася лише там, де сонце палить нещадно, а якщо йдуть сезонні дощі, від них усе рівно не сховаєшся під парасолею. Відсутність засмаги споконвіку вважалася рідкісним привілеєм могутніх (це уявлення, до речі, дожило до 20-х років ХХ століття). Навіть у римлян, які переїхали до іншої кліматичної зони, парасоля як предмет захисту від дощу якось не прижилася. Такий образ парасольки виник тоді, коли центр світової цивілізації перемістився на північ від Альп — у країни, де постійно мрячить.
Перша парасолька із промасленої тканини з’явилася в гардеробі французького короля Людовіка XIII у 1637 році. Однак штучне слово “параплю” — “проти дощу” — ще півтора століття здавалося французам смішним. Парасоля по-колишньому залишалася в їхньому уявленні — “проти сонця”. До речі, й російське слово “зонтик” походить від голландського “зондек”, тобто “захист від сонця”.
Батьком сучасної парасолі вважається англієць Джонас Хануей. Цей винахідник натерпівся зі своїм дітищем принижень: щойно він виходив на вулицю, як над ним починали знущатися перехожі. “Парасоля — доказ того, що в тебе немає екіпажу”, — сумно констатував Хануей у 1768 році. Перші парасолі робилися з парусини і палісандрового дерева, важили по двох кілограмів, були дорогі та передавалися у спадщину. Але технічні вдосконалення дозволили впродовж півстоліття зменшити вагу конструкції та ціну предмета в кілька разів. Парасоля обростала зсередини металевим каркасом і поступово перетворювалася у півсферу.
У середині XIX століття парасоля стала невід’ємним атрибутом буржуа, символом консервативних цінностей. Її носили джентльмени без дощу, як палицю.
Нехай європейська парасоля здається символом поганої погоди і нудного життя, нехай вона більше за всіх з людей пасує чеховській “людині у футлярі”, у цьому предметі й донині зберігається щось від колишньої величі.
