Черговим відкриттям мені став передноворічний пасаж у виставковій залі Рівненського відділення Спілки художників України. Врешті-решт будівничі нової держави і його знищили. Зараз там повен зал імпортних холодильників і пральних машин. Це замість картин. Художників зрозуміти, хоч важко, але все-таки можна. З таким духовним оточенням митцю лишається поповнювати лише ряди бомжів і жебракуючого люду біля колись ними зведеними храмів.
Пам’ятаючи геніального Конфуція, що легше запалити одну маленьку свічечку, ніж весь час клясти темряву, знову вирішив заповнити вакуум. Цього разу з допомогою друзів, відродивши славні “Волинські єпархіальні відомості” — часопис, з якого століття історики та краєзнавці черпали свої знання. Літопис Волинського краю побачив світ в передноворіччя. Хай буде нове, свіже, професійне, не заангажоване політикою видання — для ваших родин. Тепер ми будемо чекати на підтримку людей розумних, бо свято вірую, що навіть у високосному році вони не всі будуть передушені катком української політики. І якщо хтось мені скаже, що на відродження патріотизму і духовності нації непередбачені кошти — смачно плюну йому в обличчя. Набридло лицемірство.
Як говорили знаючі люди, більше 25-ти мільйонів зняли за місяць київські податківці з Рівненщини. З області, бюджет якої складає ледь-ледь 260 мільйонів гривень на рік. Сором. Так, це сором тих, хто насилає і ще більший сором, хто це дозволяє з собою робити. За часів Київської Русі набожні, смиренні, але вільні люди знали, що робити зі збирачами податків, коли їх нахабство зашкалювало міри порядності.
Мене все частіше запитують, навіщо про все це пишу, адже змінити щось в цьому бедламі так важко. На що я відповідаю: це право першого. А першим може бути кожен із вас. Спробуйте, як воно…
Кожен п’ятий провокатор,
Кожен третій дисидент,
Кожен другий мастить п’яти,
Щоб зійти на постамент.
На четвертому здається,
Що зійшовся білий світ.
Тільки перший, перший б’ється
Головою об цей лід.
