А ти тільки і встигаєш, що сказати кожному своє коронне “гав!”, або, якщо перекласти це на зрозумілу для людей мову: “Відстаньте, у мене своя голова на плечах є!”
Боже, який ідіот придумав школу, 11-й клас, випускний, вищу освіту, викладачів, гроші, роботу… Як продовження вічної проблеми “батьки і діти”, коли “батьки”, усією душею бажаючи своїй дитині щастя, з висоти прожитих років дивляться на умови вступу і — небезпідставно — заявляють, що зараз без блату не обійдешся, намагаються в буквальному значенні втиснути дорогоцінне чадо в будь-який ВНЗ, де є хтось “свій”…
З іншого боку барикад знаходиться юний нащадок, який або до посиніння і піни з рота доводить “нічого не тямущим у сучасному житті предкам”, що вони типу невдахи, пригнічують його особистість, що бачив він освіту в труні і білих капцях. Що він уже відкрив у собі грандіозний талант, щоб стати супер-пупер-мегазіркою, що для нього досягти цього — все одно, що плеєр у вуха застромити. Або не менш емоційно доводить “дорогим матусі й татусеві”, що хоче домогтися в цьому житті багато чого, що він не хоче втручання в цю справу батьків, що вони самі виховали його у свободі вибору і раптом — змушують скоритися, зламати разом усе, що вироблене довгими шістнадцятьма роками життя, заради якоїсь батьківської примхи!
Може, це все трохи перебільшено, але, певною мірою, сьогодні цей життєвий етап проходять усі з більш-менш відчутними втратами “ворогуючих” сторін, і, здебільшого, усі поступають, хоч і туди, куди вийшло, а не туди, куди хотілося б. І щасливий той, у кого — як говорилося в одному старому фільмі — “їхні бажання збіглися з їхніми можливостями”. А тим часом, збіг таких факторів — випадок рідкісний, оскільки в престижні ВНЗи мріють потрапити люди з амбіціями, а вони, як правило, присутні в тих, кому є до чого прагнути, яким ніщо в житті не діставалося із блюдечка з блакитним обідочком.
Смішно, так? І це все старе, як світ… А що робити в подібній ситуації дитині з тямущою головою і — от нещастя так нещастя — худим гаманцем? Хіба що жити й боротися, хоча… може, когось приваблює і перспектива двірника? А так, оскільки голова розумна — виходить, і чоло міцне: розженися найсильніше і, як бик на криваво-червоний плащ матадора, — із усією пролетарською ненавистю в цегельну стіну. Можливо, піддасться кам’яно-цементна зараза та й пропустить затятого зухвалого Розумника, як дракон блискучого лицаря у вежу до Прекрасної Дами — його мрії.
