Лише на закритому робочому засіданні (яке відбулося в центральній міській лікарні), медики можуть відносно спокійно порушити всі свої болючі теми, докоряючи один одного за помилки та недолугість, звернути увагу на особливу (тобто, правдиву) статистику і, зрештою, зчинити внутрішньоколективний галас, коли певна проблема дійшла критичного рівня, і далі вже нікуди. Бо треба конкретно діяти. Своєрідна ситуація рєпінського “не ждали”?
Рівненська обласна санепідемстанція три тижні тому оголосила епідемію СНІДу. Нещодавні смертельні випадки власне від СНІДу (в ЦМЛ) наразі приховуються від широкого загалу. Бо медицина, як завжди, “оберігає” нас від такої шокуючої інформації, інтелігентно складаючи секретну статистику в шухлядках. А кількість хворих на СНІД у Рівному вже добігає сотні. І це лише ті, хто пройшов лабораторне тестування в обласній СЕС. А решта?
Вірусу імунодефіциту людини в Україні вже 20 років. Термін чималий. Але чи дійшла вітчизняна медицина якихось висновків, чи набула знань та досвіду (в гірких обставинах) протидії захворюванню за ці два десятки років? Виявляється, що ні. Принаймні рівненські медики один перед одним вже не бояться засвідчити у себе в закладах переважаючу некомпетентність, безалаберність та недотримання пункту закону при обстеженні ВІЛ-інфікованих людей. Проте в Кримінальному кодексі чорним по білому значиться, що за некомпетентність у своїй професійній діяльності медпрацівник карається позбавленням волі до трьох років, а за ненадання допомоги — штрафом у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів (ст. 139 ККУ).
За новими нормативними документами Кабміну, відтепер відповідальність за проведений аналіз крові на ВІЛ-інфекцію несуть не тільки лаборант і медсестра, а й сам лікар, який направляє на аналіз. За зачиненими дверима рівненські медики визнають, що забір крові здійснюється сьогодні далеко не за всіма правилами. Елементарно — відсутні будь-які методичні рекомендації. Скільки таких випадків трапляється навіть на очах лікарів, коли медсестра “носиться” з відкритими (!) пробірками із зібраною кров’ю ВІЛ-інфікованого, шукаючи, де б їх, перепрошуємо, приткнути. А це, за констатацією лікарів, грубе порушення. До ВІЛ-аварії — один крок. До речі, як стверджують самі лікарі, на сьогодні в Рівному є лише один добовий ретро-запас, тобто повний комплект допомоги медпрацівникові, ушкодженому внаслідок аварії (порізу, подряпини та інше) при проведенні аналізу крові у ВІЛ-інфікованого. Негласно вартість такого “хелп-пакету” коливається в межах кількох тисяч гривень. Звісно, набагато дешевше закупитися самому (якщо медзаклад неспроможний забезпечити) засобами індивідуального захисту (рукавички, халат, окуляри, маска) для огляду хворого на СНІД.
Отож, позаду двадцять років зі СНІДом. Поряд помирають інфіковані люди, а ми робимо вигляд, що в нашому Багдаді все спокійно. Лише в лікарняних катакомбах вже подекуди збираються й радяться стурбовані проблемою рівненські медики, тихо вліплюючи один одному щигля чи запотиличника. Бо виносити бруд зі свого помешкання — зась?!.
