Скупі пишуть дрібно, мудрі — нерозбірливо
На заході графологія — права рука психології, в Україні ж графологія — справа кримінальна. Саме про це і розповідає викладач кафедри спеціальних юридичних дисциплін Національного університету “Острозька Академія” Сергій Гонгало.
До роботи в університеті панові Сергію довелось попрацювати експертом-графологом в органах внутрішніх справ. Тож, можна бути певним, що його лекції з криміналістики насичені реальними прикладами з трудових “кримінальних” буднів.
Наприклад, пан Сергій стверджує, що за почерком можна визначити професію людини.
— Ви одразу впізнаєте бібліотекаря, у них дуже характерне написання літери “а”. Радисти теж мають особливий спосіб письма: звиклі до стенографування, вони і в приватних листах вживають спеціальні професійні значки. Якщо людина викладає в перших-третіх класах, то почерк в неї, як в учня початкової школи — однакові великі прописні літери.
Щодо психографології, то за почерком людини теж можна багато чого сказати. Якщо людина пише дуже гарно, то вона або працює професійним писарем, або має невисокий рівень освіти (як навчилась писати за прописами, так і пише все життя). Люди, що мають невисокий інтелектуальний коефіцієнт, борці та люди, що зайняті важкою фізичною роботою, дуже сильно тиснуть на ручку, пишуть із значним нажимом, навіть проривають папір. Ті ж, що виписують кожну літерку, прикрашають їх додатковими елементами, домальовують якісь закарлючки, мають схильність до шизофренії. Вони й у підписах дописують додаткові розчерки, петельки, закарлючки. Рішучі люди мають чіткий і вугластий підпис. Інтроверти, що уникають спілкування з людьми, часто заключають свій підпис в коло, немов ізолюючи себе від суспільства. Якщо ви підкреслюєте свій підпис, то таким чином намагаєтесь додати собі ваги. Людина, що підписується повними ініціалами, як правило, відкрита, впевнена в собі, знає, чого хоче від життя, і нічого не приховує, крім того, такі люди завжди доводять почату справу до кінця. Люди, котрі з запалом починають проекти, але полишають їх напівдорозі, скорочують підписи до мінімуму.
— Часто рядки при письмі повзуть вгору або вниз. Я б особисто віддав перевагу тій людині, чиї рядки піднімаються. Це свідчить, що вона хоч і нелегка на підйом, але обов’язково доведе задумане до кінця. Якщо людина намагається втулити якнайбільше в одному рядку, то вона або дуже обмежена в ресурсі (їй бракує паперу), або скупа. Чим дрібніший почерк, тим автор скупіший. Ті ж, що багато пишуть, мають жахливий почерк. Такі люди звикли передавати свої думки найменшою кількістю символів, відтак можуть записати ціле речення кількома штрихами. Їхню писанину читати просто неможливо, їхній почерк перенасичений елементами спрощення чи, навпаки, ускладнення. Деякі французькі психографологи стверджують, що за почерком можуть ідентифікувати колір очей, волосся, зріст. Особисто я не зустрічався з випадками такої ідентифікації, але те, що людина, пишучи, частково відображає свою комплекцію, факт безперечний.
Свого часу, коли тільки починав, думав, що ніколи не буду робити експертизу по почерках. Мені здавалось, що це щось таке страшне і таке важке, але коли почав це робити, мене настільки захопило, що зараз збираю свою власну базу даних, на якій я міг зробити власне дослідження.
Графологія і закон
Почеркознавча експертиза в криміналістичному аспекті найчастіше призначається у випадку суперечок щодо боргових розписок. Людина пише розписку про отримання певної суми грошей, потім, коли приходить час сплати, заперечує, мовляв, нічого я не брала, нічого не писала. Якщо справа переходить до суду, то суд призначає експертизу.
Виявляється є три способи підробки почерків: коли людина просто запам’ятала почерк і його копіює, коли вона має перед собою оригінал і його перемальовує, і коли людина обводить оригінальні літери.
— Як правило, підроблені підписи легко ідентифікуються, — розповідає пан Сергій, — бо шахраї, зазвичай, звертають увагу на одні деталі, і забувають про інші, часом навіть вносять елементи свого підпису. Я ідентифікував один фальшивий підпис лише за напрямком рухів штрихів: в оригіналі були лівоокружні рухи, а в підробці — правоокружні.
А ще в практиці пана Сергія був випадок, коли підозрювана відмовилася давати зразки свого підпису. Мало того, вона пішла на фальсифікацію документів — вишкрябала власний підпис з паспорта. Зрештою зразки її почерку були взяті з бухгалтерії, де вона засвідчувала отримання зарплатні, хоча вона й туди приходила, просила відомості. На підставі цих документів і було зроблено експертизу, яка довела, що розписку таки писала вона. Зрозуміло, що жінка заперечувала свою вину, але суд, оцінивши весь комплекс доказів, таки визнав її винною і присудив повернути ці гроші.
— Навіть якщо підписи замальовані, їх легко відновити за допомогою комп’ютерних технологій, — стверджує пан Сергій.
Якщо ви обікрали квартиру —
не пишіть записок!
Подекуди трапляються і курйози.
— Ми виїхали на крадіжку: обікрали квартиру, навіть вломилися в сусідню, але там жили якісь бомжі — з меблів був лише матрац, про техніку чи гроші мова взагалі не йшла. Злодії — хлопці цікаві, побачивши, що красти нічого, поклали на стіл десять рублів і записку: мовляв, щоб добре жити, треба працювати. Коли вже прибула міліція, мешканці квартири знайшли гроші та “послання” і віддали папірець правоохоронцям. Пізніше, коли затримали підозрюваних, їх попросили щось написати, виявилося, що один з хлопців і був автором славнозвісної записки. Власне ця записка і стала єдиним, хоч і непрямим доказом: пограбування хлопці здійснили дуже акуратно, відбитків пальців не залишили, крадені речі винесли без слідів. Не треба було писати записок!
Ще був один прикольний випадок, правда, не в моє чергування і не з записками. На місці злочину крадій залишив надкушене яблуко. Експерт це яблуко вилучив, зробив з нього копію і вніс у протокол. Так от це яблуко в нас перекидалось дуже довго, аж поки слідчий не прийшов з проханням допомогти. Був затриманий хлопець, який, не лише не зізнавався у злочині, а й взагалі відмовлявся давати будь-які свідчення. Аби довести його причетність, треба було зробити зліпки зубів, але спеціального стоматологічного обладнання, зрозуміло, у нас не було. Нас виручив Сан Санич. Він взяв пластилінову пластинку і попросив затриманого хлопця прикусити її. Маючи сліди від зубів, ми зробили гіпсовий муляж щелеп (як у фільмах жаху — навіть клацав). Співставивши “яблуко” та “щелепи”, побачили, що форма, розмір зубів, кут розвороту — усе співпало.
Але експерти не мають права звинувачувати людину, вони лише роблять висновки, чи є на місці злочину сліди цієї людини. Бо ж ви можете взяти склянку з водою, випити воду і не мати на думці нічого поганого, а хтось цю склянку забере і віднесе на місце злочину. Відповідно судова практика стверджує, що не можна висновки експерта класти в основу судового обвинувачення. Будь-які обвинувачення повинні бути підкріплені цілою низкою доказів, плюс висновками експертів.
— Був випадок, коли експертиза підтвердила наявність відбитків пальців чоловіка, котрий звинувачувався у крадіжці. Він же на те: “Так, я в квартирі був, торкався руками, але нічого не крав. Ми просто з тією жінкою перебуваємо в інтимних стосунках”. При цих словах жінка ледь свідомість не втратила, адвокат тільки плечима знизав. Того чоловіка виправдали. Правда, пізніше він таки “попався”. На цей раз з краденими речами. Проте буває й інше: приходить в міліцію одна жінка з заявою про пограбування, мовляв, я навіть знаю хто, зніміть відбитки рук і ви самі переконаєтесь. Ми взяли відбитки у квартирі, взяли відбитки пальців підозрюваного чоловіка (він навіть не заперечував) і не знайшли нічого. Тоді жінка приносить порожню склянку, стверджуючи, що ми при огляді помешкання її не помітили, а саме на ній і залишилися сліди рук. Ми оглянули склянку — точно, є “пальчики”. Слідчий викликає підозрюваного: так і так, виявили твої відбитки, як поясниш? А він:
— Не може бути, я працюю в кочегарці, у квартиру ніколи не піднімаюсь. А на чому хоч сліди?
— На склянці.
— На якій склянці?
— На звичайній склянці.
— Так з кочегарки склянка і щезла. Ми з хлопцями, як вип’ємо, то завжди залишаємо посуд на столику, от одна склянка і щезла.
Пізніше, у ході допиту, вияснилося, що днями в кочегарку приходила якась жінка, просила відремонтувати якийсь побутовий прилад, після чого склянка й зникла. Звинувативши хлопця в крадіжці, пані хотіла помститися йому за те, що він не звертав на неї уваги.
А ще ми можемо ось так…
На які лише хитрощі не йшли злочинці, щоб уникнути дактилоскопічної ідентифікації: стирали пемзою (ефект, щоправда, нетривалий), різали подушечки пальців, палили кислотою або розпеченим залізом. Однак на сьогоднішній день, експерти, що слідкують за новинками, можуть “вичислити” злодія, навіть якщо той “працював” в рукавичках: можна визначити якими саме рукавичками були залишені сліди, а потім експертиза запаху може встановити, хто саме носив ці рукавички. Навіть якщо злодій взагалі не залишив слідів, запах залишається. І, за умови, що оперативна група приїхала швидко, можна знайти злодія лише за запахом. Собак, що спеціалізуються на такому криміналістичному нюханні, готують у спеціальних центрах, найбільший з яких знаходиться у Москві. Там же проводили дуже цікавий експеримент: після кількагодинного семінару з кожного крісла у залі були взяті проби запаху, через рік взяли проби запаху людей, що були присутні на семінарі, і собака чітко визначив хто де сидів. Сьогодні собак тренують так, що вони здатні розрізняти запахи навіть тоді, коли потрібний запах “забитий” тютюновим.
Крім того, сучасна криміналістика ідентифікує навіть ті сліди, що раніше вважалися “нечитабельними”. Наприклад, потожировий слід з точки зору дактилоскопії непридатний для ідентифікації, припустимо, що запах теж вивітрився. Проте там залишається структура ДНК, і достатньо взяти волосинку, або шматочок шкіри, або крапельку крові абощо, і довести, що цей слід був залишений тією чи іншою людиною.
Відбитки пальців — на паспорт
Ви чули про нововведення при перетині кордону Сполучених Штатів та країн Європейського союзу? Відтепер у всіх громадян зніматимуть відбитки пальців. Зрозуміло, що злочинці від цього далеко не в захопленні. Проте з точки зору правоохоронних органів, рішення справді мудре.
— Скажіть мені, що робить українець, якого депортували з країни? — запитує пан Гонгало. — Правильно, міняє прізвище. А тепер, якщо буде створена база даних відбитків пальців, то під яким би ви прізвищем не перетинали кордон, вас легко ідентифікують і відправлять назад. Хоча з другого боку це — порушення прав людини, бо ж особу підозрюють у скоєнні злочину без будь-яких підстав. На цю тему досі тривають суперечки, однак я переконаний у правильності рішення. По-перше, багато людей втрачають пам’ять, якби ж була база даних, то таких людей можна було б легко ідентифікувати. Особливо це стосується старих людей, що потерпають від склерозу, йдуть з дому і не можуть повернутись. Або якщо людина потрапила в аварію і перебуває без свідомості, взявши відбитки рук можна було б легко встановити її особу. Крім того, можна було б убезпечити паспорти від фальсифікації.
Завжди так було: криміналістика шукає методи боротьби зі злочинністю, злочинність шукає методи “обходу” криміналістики. Так і виходить, що вони бігають одне за одним. Дуже хотілося б, щоб наука була попереду, хоч би на півкроку.
