Вона має позивний «Мавка», бо походить з Полісся та щиро закохана в ліс. Юлія Овсійчук завжди знаходила сили і спокій серед природи, але нині замість лісової гармонії її робота — реалії війни. Вона служить психологинею у 104-й бригаді тероборони ЗСУ «Горинь» і допомагає бійцям знаходити внутрішню опору. Її слова стають для воїнів тим самим джерелом спокою, що колись і природа для неї.
Від цивільної психології до підтримки на фронті
Юлія має понад 20 років досвіду роботи психологинею. Вона працювала у дитячих садках, училищах та виправних закладах, завжди вміючи знайти ключ до людини. З початком повномасштабного вторгнення вона вирішила застосувати свої знання там, де вони найбільш потрібні. Ось як вона сама пояснює своє рішення:
Я хотіла йти з першого дня. Але тоді мене ще утримали: мовляв, ти потрібна тут. Та зрештою зрозуміла: найбільше я зможу допомогти саме хлопцям на фронті. Це мій спосіб наближати перемогу.
У війську Юлія працює за принципом «рівний — рівному»: вона навчає сержантів методикам психологічної підтримки, щоб ті могли допомагати своїм побратимам. Вона впевнена, що ця робота, хоч і не завжди помітна, часто рятує життя.
Ми працюємо за принципом “рівний — рівному”. Нас мало, але ми передаємо бійцям інструменти, які реально допомагають вистояти. Це не завжди видно, але така робота часто рятує життя.
Сім’я як найбільший ресурс та віра в перемогу
Своєю найбільшою підтримкою «Мавка» вважає сім’ю. У неї троє дітей: старша донька — офіцер поліції, середня — хореограф, а наймолодший син — футболіст. Хоча спершу не всі прийняли її вибір, зараз вони її повністю підтримують.
У мене троє дітей. Старша донька — офіцер поліції, середня — хореограф, наймолодший син — футболіст і рибалка. Спершу вони по-різному сприйняли мій вибір. Молодший казав: “Мама має бути вдома”. І він правий. Але зрештою всі зрозуміли й підтримали. Чоловік теж. Хоч і був проти, але приїхав, побачив мою роботу — і заспокоївся.
За її словами, найчастіше до неї звертаються з проблемами відчуження від сім’ї та складнощами адаптації після фронту. Юлія не дає готових порад, а лише допомагає людині знайти власне рішення. Вона вірить, що армія відкриває приховані можливості, а її головна мета — допомогти воїнам повернутися до мирного життя після перемоги. «Моя мета — допомогти воїнам не просто вижити, а повернутися в життя, знайти своє місце у мирному світі».
Її побажання просте, як і відповідь на всі складні запитання: «Перемоги. Бо заради цього ми всі тут».
