Він подорожував «на Пуп землі», знає, що роблять «Навіжені в Перу», якими є «Любов і піраньї» та створив перший в Україні технотрилер «Бот».
Про свої враження від подорожей в екзотичні країни, нову книгу, плани на майбутнє та джерела натхнення Макс Кідрук розповідає в інтерв’ю OGO.ua.
«Подорожі є джерелом натхнення та ідей»
– Чому ви вирішили почати писати книги?
– З дитинства я багато читав, причому досить серйозну літературу. На думку почати писати наштовхнули книжки Джеральда Даррелла (натураліст, письменник). Мене захопило те, як він жив – подорожував, повертався, писав нову книгу, публікував її, шукав гроші на нову поїздку і знову подорожував. А кілька років тому, якимось дивним чином зрозумів, що у мене дуже схоже життя. Взагалі писати я вирішив років десять тому. Тоді вперше сказав собі, що хочу бути письменником, але нікому про це не розповідав, навіть батькам. У кращому випадку посміялися б, у гіршому – нам’яли б вуха. Бо нормальна людина навряд чи захоче стати у цій країні письменником.
– Про що була ваша перша книга?
– Моя перша художня книга під назвою «Мексиканські хроніки» вийшла у 2009 році. Це автобіографічна розповідь про подорож до Мексики. До того я писав книги на технічну тематику, які публікувалися у Росії.
– А що вас надихає?
– Книги і подорожі, які є джерелом натхнення та ідей.
«Пишучи технотрилер «Бот», консультувався із психіатром»
– Ви більш відомі читачам як «мандрівний письменник». Чому вирішили змінити стиль і писати технотрилери?
– Насправді я давно йшов до цього. Якщо чесно, то я хочу відійти від кліше «мандрівного письменника», адже мені більше подобається писати у стилі Кінга і Крайтона. Книги цих авторів мене захоплюють.
У Рівному письменник-мандрівник Максим Кідрук презентував технотрилер “БОТ”
– Ви стали автором першого в Україні технотрилера «Бот», про що розповідається у цій книзі?
– «Бот» – це технотрилер, який є своєрідним нагадуванням людям про те, що може статися, якщо відкрити всі таємниці людства. Роман крутиться навколо людського мозку, зокрема у ньому йдеться про те, як вчені «полізли» у людський мозок і спричинили техногенну катастрофу, з якою не можуть справитися. Взагалі «Бот» був написаний як твір-застереження, що малює реальні контури катастрофи, спричиненої надрозвитком нанотехнологій, значним успіхом у дослідженнях природи штучного інтелекту. Адже часто розумні машини із великими обсягами пам’яті, команд та операцій, у тому числі навчальної адаптації, уподібнення, аналізу, обслуговуються менш компетентними інженерами…
– У романі багато наукових понять, термінів, формул. Як вдалося справитися із технічною стороною книги?
– Пишучи роман я, звичайно, консультувався із спеціалістами, зокрема я звертався до психіатра, лікаря-фізіолога та кандидата хімічних наук, яка надала наукової форми моїм художнім ідеям. У «Боті» піднімається три актуальні для сучасності теми – нанотехнології, програмування і людська психологія, або таємниці людського мозку. З програмуванням справився сам, для того щоб розібратися з нанотехнологіями, переглянув майже дві сотні наукових статей і дві монографії, ще звертався до своїх друзів у Стокгольмі, які мають безкоштовний доступ до тамтешніх бібліотек. А таємниці людського мозку допомагали розкрити психіатр і фізіолог.
Незабаром вийде у світ новий роман вихідця з Рівненщини Макса Кідрука
– Над чим працюєте зараз?
– Зараз готуються переклади «Бота» російською та польською мовами, я планую і надалі сприяти розповсюдженню роману у Європі. Також я готую новий трилер «Твердиня», який вийде незабаром. Ну і, звісно, хочу й надалі подорожувати.
«Щоб зрозуміти пристрасть до екзотики – це потрібно спробувати»
– Ви багато подорожуєте, скільки країн вже вдалося відвідати?
– Наразі я побував у 30 країнах, серед яких Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Чилі, Бразилія, Ангола, Намібія, Нова Зеландія, Єгипет, Туреччина, Італія та інші.
– Серед країн, у яких ви бували, багато екзотичних. Ви плавали з піраньями, підкорювали джунглі Мексики, бували у пустелі, в Єгипті у період заворушень… Яка з країн найбільше сподобалася?
– Я не розділяю світ на країни, і здебільшого враження у мене залишаються від місць, де я бував. Наприклад, запам’яталася подорож на Острів Пасхи – це найбільш віддалений шматок суші на планеті Земля, він унікальний за своїм розташуванням і тим, що ти відчуваєш, перебуваючи на цьому острові. А найекстремальніша за відчуттями – це Ангола. По-перше, це закрита від туристів країна, туди просто так не потрапиш. Мені один мій читач, який там живе, зробив персональне запрошення, а я відразу погодився. Погостювавши там, можу запевнити, що бути білим в Анголі на початку ХХІ століття – це те ж саме, що бути чорним у Європі на початку минулого століття. Через півгодини після прильоту хлопці в мене кидали каміння. Здивувало й те, що тамтешні жінки народжують по 15-20 дітей, сподіваючись, що хтось із них прорветься до уряду, або ближче до нафти і таким чином буде утримувати всю свою сім’ю. Ще запам’яталося й те, що ціни там скажені та штрафи трішки абсурдні. Наприклад, штраф за розмови по телефону становить 500 доларів, за те, що помиєш авто на вулиці – 700 доларів, а штрафу за водіння авто у п’яному стані немає. Тому за кермом їздить багато п’яних, особливо поліцейських з автоматами.
– Звідки пристрасть до подорожей екзотичними країнами?
– На це запитання мені завжди важко відповісти, це треба спробувати – і ви мене зрозумієте. Якщо ж не сподобається, то я точно ніяким чином не поясню це відчуття, чому мені так подобаються екзотичні подорожі.
– Де б ви ще хотіли побувати?
– У Північній Кореї, поки вона ще не розвалилася та в Антарктиді. А також мені хотілося б видавати свої книги у США, а не тільки подорожувати по цій країні.
– А як часто вдається приїжджати у своє рідне місто Рівне?
– Я вже тривалий час проживаю у Києві, багато подорожую. Тому у Рівному буваю не часто, лише проїздом під час презентацій книг. Але я вважаю себе рівнянином і часто описую певні елементи Рівного у своїх книгах. Це моє рідне місто.
– І на кінець розмови, що б ви побажали своїм рівнянам?
– Не бійтеся перешкод, бо вони навчають цінувати те, що ми маємо.
