У новому випуску програми “Ранкова кава” ведуча Ольга Данилюк поспілкувалася з директором ПРАТ “АГРОДАР-РІВНЕ” Андрієм Супрунюком. В розмові говорили не про роботу та зайнятість, а про захоплення риболовлею та про “Карпове урочище” в селі Грушвиця!
– Андрію, нашу розмову хотілося б розпочати з того, щоб ти розповів, що в твоєму розумінні поняття “риболовля” – це відпочинок, бажання значного улову чи ще щось?
– Насправді, для мене риболовля – це відпочинок, один з найкращих його типів. Це спілкування з природою, спілкування з близькими друзями… Не буду приховувати, що полювання я полюбляю більше, там мені там цікавіше. Тому риболовлі приділяю менше часу. Цього року я їздив на риболовлю тільки один раз. А саме на цьому ставку не рибалив ще ні разу цьогоріч.
– Будемо сподіватися, що при нагоді, коли буде час, то обов’язково порибалиш і тут. Якщо ж пригадувати дитинство, то пам’ятаєш, коли вперше пішов на риболовлю і з ким це було.
– Символічно, що перша моя риболовля була саме на цьому ставку. Цей ставок взагалі для мене рідний, адже мої дідусь з бабусею, тато з мамою проживають тут, у селі Грушвиця. В час мого дитинства цей ставок належав сільській раді, у нього не було орендаря. Тут було дуже багато риби. Якщо не помиляюся, то мені в той час було 8 років. Вперше на риболовлю я ходив з дідусем, от він у мене затятий рибалка. Згодом я почав ходити на риболовлю сам. Пригадую, як намагався зробити усю хатню роботу якомога швидше і приходив сюди з вудкою. Мої улови, як на той час, для мене були просто колосальні.
– Ти говориш, що улови були колосальними. Можливо пам’ятаєш найбільшу рибу чи якийсь значний улов?
– На велику рибу тут я не націлювався. І коли говорю про колосальні улови, то маю на увазі те, що в кількісному відношенні їх було дуже багато. Так, за одну риболовлю це могло бути відро карася! Саме це і приносило неймовірне задоволення від цього захоплення. Якщо ж говорити про вудки, то це були ще старі бамбукові вудки. Дідусь мені все готував, вчив мене і я приходив сюди о 4 ранку. Як зараз пам’ятаю, як бабуся о 8 годині готувала сніданок і мої менші брати — рідний та двоюрідний, приносили мені сніданок на ставок і я тут був до години 10. А після цього біг додому.
– Брати приносили сніданок, але не підтримували твого захоплення?
– Вони на той час ще були надто малі, але з часом вони так само приєднувалися до моєї риболовлі. Згодом у цього ставка вже з’явився новий орендар, а ми зайнялися ставком, який в селі називають – копанка і з часом почали рибалити там.
– Ти говорив про те, що йшов на риболовлю о 4 ранку… А не бувало такого, що не хотілося так рано вставати?
– Піти на риболовлю – це було для мене як свято. Я цим захопився і це насправді приносило мені велике задоволення, тому вставати вранці – це було не проблемою.
– На початку нашої розмови ти пригадав, що цьогоріч рибалив тільки один раз. Де це було і які залишилися враження?
– Це було на річці Сула, що на Полтавщині. Я рибалив з друзями, у них це вже традиція. Вони так виїжджають вже 11 чи 12 раз, я ж з ними їздив вдруге. Там ловиться великий карась. Я не можу сказати, що зловив трофей, але ми дуже гарно відпочили і порибалили.
– Ти говорив про те, що рибалиш з друзями. А як ставишся до того, що існує приказка “жінка на кораблі — це до біди”. Чи справджується ця теза на риболовлі?
– Я цей принцип не підтримую. В мене дружина часто їздить зі мною на риболовлю. Ми часто відвідуємо той ставок-копанку, про який я розповідав. Вона ловить карасиків і отримує від цього колосальне задоволення. Так само приємні емоції у неї викликає спілкування з природою.
Цікавим був і той факт, що минулого року я взяв її та двох сестер на відкриття полювання на качку. Друзі теж були з своїми дружинами. Ми таким складом вибралися на полювання вперше, але це було класно. З нас, чоловіків, знялася частина обов’язків, але навіть не це головне. Я думаю, що ця приказка у наш час вже віджила своє.
– А якщо говорити про твого сина, то ти хочеш, щоб він полюбив чоловічі захоплення: полювання, риболовлю?
– Так, хочу і все роблю для цього. Я вже бачу, що він спортивний риболов. Всю рибу він відразу відпускає назад. Тому для нього у риболовлі найголовніше – це процес.
– Ми не випадково проводимо нашу зйомку на ставку у селі Грушвиця. Пригадую, що минулого року, коли була тут, то всього цього облагородження ще не було. Я знаю, що ти маєш безпосереднє відношення до цього процесу. Розкажи про це детальніше.
– Рік тому попередній орендар відмовився від оренди. Він мав на то свої причини. Тоді сільська рада оголосила аукціон і ми вирішили взяти у ньому участь, але не для того, щоб це було одним з напрямків бізнесу, а для того, щоб зробити це місце маленькою перлиною району та області. Приємно, що нині – це прекрасне місце для відпочинку селян та всіх мешканців області.
Нині ми є повноправними орендарями водойми. Насамперед ми зайнялися відновленням дамби та шлюзів. Потім зробили гарні бесідки і що найголовніше – зараз тут плаває 7 тон риби. Її вага від 1,5 до 6 кілограм. Ми прийняли рішення, що тут буде спортивна риболовля, що стосується карпа. А крім того, тут є амур, товстолоб та карась. Якщо зловили щось з цих видів, то їх можна забрати собі на сковорідку.
– А відбувалися тут, на ставку, якісь змагання?
– Змагань поки не було, була презентація фірми, яка виготовляє корми та прикормки для карпятників. А змагання плануємо провести найближчим часом. Спортсмени рівненського риболовного клубу вже подали заявку на участь, а щодо інших учасників, то я відкритий для співпраці та готовий шукати партнерів.
Вітаю всіх з днем рибалки! Бажаю усім вам гарних уловів! Хочу побажати вам – нехай рве і найголовніше – запрошуємо вас в “Карпове урочище” у селі Грушвиця!
Ми чекаємо на вас.
