Обидві брошури – російськомовні. Не поспішаймо з категоричними висновками: Рівне входило до складу СРСР, значну частину туристів становили вихідці з інших республік (особливо якщо зважити на тодішнє позиціонування Рівного як “міста партизанської слави”), і російська була зрозумілою всім приїжджим. Значно більш промовистим є зміст того, що саме дізнавався про Рівне тогочасний турист.
З першої ж сторінки довідуємось, що Рівне є “одним із значних промислових центрів Львівського совнархозу”. (“Совнархози” в період хрущовських реформ були органом державного управління в народному господарстві). “Ровенчани”, як тоді називали рівнян, “активно борються за виконання семирічного плану” (ще одна ознака доби Хрущова: централізоване планування розвитку економіки за радянських часів здійснювалось терміном на п’ять років, але саме на межі 50-х і 60-х років минулого століття вперше і востаннє в СРСР економічний план був не п’ятирічним, а семирічним). “Будуть споруджені і введені в дію м’ясокомбінат, завод чавунних труб, макаронна фабрика, льонокомбінат”, – обіцяють автори путівника.
Життю Рівного до 1917 року присвячено один абзац – 11 рядків. Прикметна цитата: “Багато років Рівне залишається провінційним містечком, над вбогими будівлями якого вивищувались собор, костел і тюрма як символ царської влади, яка разом із духовенством, капіталістами і поміщиками пригноблювала трудове населення”.
Про радянський період життя Рівного написано набагато більше. Серед новин: “у 1960 році трудівники отримали хороший подарунок – нове приміщення обласного музично-драматичного театру”.
Після вступної частини – огляд “Місцями героїчної слави міста Ровно”. Місць – 18, усі пов’язані з подіями або громадянської, або Великої вітчизняної війни. Закінчується путівник текстом пісні. Перший куплет:
“То під Ровно не вітер шумить весняний,
У зелених лісах та дібровах,
То народу уста у любові палкій
Промовляють ім’я Кузнецова”.
Твір (слова Кузьменка, музика Немченка) так і зветься – “Пісня про Героя Радянського Союзу партизана Кузнецова”.
До слова, коштував путівник 6 копійок, а віддрукуввали його в тогочасній обласній друкарні на Калініна, 32. Зараз у цій двоповерхівці навпроти краєзнавчого музею знаходиться банк, а за радянських часів багато років розміщувалась редакція обласної газети “Червоний прапор”, спадкоємицею якої є нинішнє “Вільне слово”.
Як комуністи нищили Сталіна в Рівному
Другий буклет побачив світ у 1988 році, але підготовлений був до 700-річчя Рівного у 1983-му. Дожовтневому періоду тут присвячено вже не 11, а 14 рядків – навіть не один, а два абзаци. Серед “родзинок” розповіді про радянський період життя міста – акцент на великій кількості зелених насаджень у Рівному: “Ленінську вулицю (нині Соборна – авт.) прикрашають каштани, Московську (Степана Бандери – авт.) – липи, Шевченка – пірамідальні тополі, Мірющенка – берези… Облаштовується і гарнішає новий Комсомольсько-молодіжний парк”.
Як з часом змінювався парк “Лебединка” у Рівному
Буклет подає чимало корисної довідкової інформації про місто, з якої можна, приміром, дізнатись, що чверть століття тому в Рівному було чотири тролейбусних маршрути (всі вони збереглись донині) і 13 – автобусних. Кінотеатрів у місті було шість – “Аврора” (нині в цьому приміщенні працює багатозальний кінотеатр “Мультиплекс” – авт.), “Космос”, “Партизан”, “Юність”, “Жовтень” (нині в цьому приміщенні – кінопалац “Україна” – авт.) та ім.Шевченка.
Як колись виглядали рівненські студенти
Цікаво виглядає нині і розділ “Пам’ятники видатним людям”: він подає відомості про п’ять пам’ятників – В.Леніну на площі Леніна, Ф.Дзержинському на вул. Пушкіна, М.Кузнецову на площі Кузнецова, на могилі Олеко Дундича в парку ім.Шевченка і Т.Шевченку там само. Досьогодні збереглись два останні пам’ятники.
…Старі путівники по Рівному – самі по собі пам’ятки того часу, коли вони були видані. Можна по-різному оцінювати радянський період історії Рівного, але історія на те й історія, щоб її вивчати та пам’ятати. Адже це – спільна історія нас, рівнян.
