Напередодні річниці Чорнобильської трагедії у зоні лиха побували студенти-теплоенергетики Національного університету водного господарства та природокористування разом з доцентом кафедри машинознавства та теплоенергетики, науковим керівником ФТЛВС В.З.Кочмарським.
Вони змогли на власні очі побачити і усвідомити, яка ж вона, «зона відчуження», що власне сталося під час аварії на ЧАЕС і до яких жахливих наслідків можуть призводити помилки, не інформованість чи не кваліфікованість персоналу енергетичних обєктів.
Поїздка на ЧАЕС і в м.Прип’ять стала можливою за сприяння гендиректора ЧАЕС Ігоря Грамоткіна та завдяки багаторічній і плідній співпраці Володимира Кочмарського зі спеціалістами АЕС України.
Студенти відвідали оглядовий павільйон перед об’єктом «Укриття» («Саркофагом») та макетний зал, де поспілкувалися із заступником гендиректора п.Євгеном Катуніним. Макети демонстрували компоновку Чорнобильської АЕС, реакторів РБМК та циркуляційних насосів реакторів, і звичайно ж детальні пошкодження 4-го реактора. Працівники станції ґрунтовно ознайомили з об’єктом «Укриття», його нинішнім станом, описали, як в екстремальних умовах проводилося будівництво та роботи з очистки території станції. Тоді, у перші тижні після аварії не лише пожежним та військовим випала гірка доля прийняти радіаційній удар на себе, але й усьому персоналу АЕС – люди за графіком працювали на своїх постах, забезпечували життєздатність трьох вцілілих енергоблоків. Власне персонал виконував значні обсяги робіт з очистки споруд станції. Були серед них 25 «космонавтів-добровольців» – людей, що керували монтажем захисних конструкцій над зруйнованим реактором. Через надвисокі радіаційні рівні вони могли лише близько двох годин виконувати свою роботу у спеціальних кабінах баштових кранів з товстими освинцьованими ілюмінаторами. До речі, «Укриття» не є герметичною спорудою, зараз площа нещільностей зменшена у 10 разів і не перевищує 100 кв.м. Активна маса у реакторі не «мертва», вона становить потенційну загрозу та й самі конструкції будівлі реактора поступово руйнуються і вимагають постійного нагляду та укріплення. Зараз повного розуміння про те, що відбувається у зруйнованому реакторі також не має – контролюється лише 60% приміщень, доступ до інших неможливий. Побудова нового аркового «Укриття-2» також не вирішить всіх проблем, а лише дозволить убезпечити довкілля від можливих викидів значних доз радіації при подальших роботах на об’єкті. Нині з боку 4-го реактора рівень радіації хоч і суттєво підвищений, проте при дотриманні правил безпеки не є загрозливим для життя людей – 200-600 мкР/год (5.3 Р/рік).
Але найбільше вражає покинуте місто енергетиків – Прип’ять. Колись квітуче 55-тисячне місто, з гарними висотними будинками, широким центральним бульваром, чудовими готелем «Полісся» і будинком культури, школами, дитсадками і просторим міським парком, тепер мертве. Час тут немов зупинився – герби колишньої країни на фасадах, за сценою палацу культури звалені портрети колишніх вождів КПРС та комсомольські агітки, а серед уламків бетону газети… дата 13 травня 1984 р. Центральний майдан міста заростає чагарником та здичавілими деревами, коріння розриває і кришить фундаменти та стіни будинків. І серед цього на сірій стіні хтось намалював кольорові графіті – вони посилюють відчуття запустіння. Заходити у будинки тепер небезпечно – вони пошарпані, напівзруйновані, під ногами розсипи битого скла, уламків бетону, залишки меблів та речей, які покинули ,поспіхом залишаючи місто, люди. Побачене ж у міському парку перевершило очікування – тут, де раніше лунав веселий дитячий сміх, залишилися лише покручені і проіржавілі наскрізь конструкції атракціонів – автодром, гойдалки, «ромашка»… і як монумент оглядове – «чортове» колесо. Зараз містом вільно гуляють дикі тварини – їх сліди всюди – кабани, козулі та навіть вовки тут як вдома.
До речі, рівні радіації у покинутій Прип’яті дуже нерівномірні – 60-600 мкР/год, проте є місця, де дозиметри фіксують 5-15 мР/год, що у 250 разів вище допустимого рівня, але при нетривалому контакті це не є загрозливим. Особливістю такого радіоактивного забруднення є велика кількість «довгоживучих» радіонуклідів, на ближчі 90 років найактивнішими є стронцій та цезій. Саме тому ситуація у «зоні» кардинально відрізняється від тієї, що була у японських Хіросімі та Нагасакі, де через 15-20 років вже змогли цілком безпечно жити люди.
Орест Кочмарський,
працівник фізико-технологічної лабораторії водних систем
![]()

