Смак перемоги Микола Дячук відчуває, не тільки граючи у теніс, боулінг чи гольф. Маючи й інші захоплення, все ж наш герой отримує неабияке задоволення від цих розваг і з ентузіазмом просуває їх у Рівному. А от з чого все починалося – далі у нашій розмові з автором рубрики – Віктором Даниловим.
– Яке Ваше основне захоплення?
– На сьогодні захоплення №1 для мене – це міні-гольф. А от у дитинстві любив грати у футбол. Коли я навчався у школі, проводився районний чемпіонат. І от вже тоді я, п’ятикласник, грав у футбол за свій район і команду “Плодорозсадник” разом із хлопцями, яким було по 20-30 років. Гарна тоді у нас згуртувалася команда. З радгоспу, звичайно, була невеличка допомога, але значну частину я брав на себе: витрати на дорогу, м’ячі, сітки. Гроші, які давала мені бабуся, економив, щоб потім витратити на своє захоплення. Хочу сказати, що я не ходив у спортивну школу, не займався футболом професійно. Я дворовий хлопець, грав для себе.
У 8-9 класі тренер рівненського “Авангарду” Юрій Шморгун запросив мене до себе у команду. Не повірите, після третього тренування – я вже в основному складі команди. Поступово почав грати на рівні чемпіонату України, потім – СРСР. Задумувався над кар’єрою футболіста, але тато сказав: “Миколо, люди повинні приносити користь головою. Тобі треба далі навчатися”.
Після 10-го класу хотів вступати до Рязанського вищого військового десантного училища. Тут мені кажуть, що у нас є Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне училище, де є спецгрупа десантників. Конкурс туди був великий: на одне місце претендувало 10 осіб. Я пройшов, почав навчатися. Після трьох місяців навчання зрозумів, що то не моє. Там навчали не суто десантників, а десантників-саперів. Це, в більшій мірі, контррозвідка. От коли наші війська наступають, тебе відправляють у певну точку, і ти маєш розмінувати, розчистити територію для наступу.
Вирішив залишити навчання і спробувати себе в Керсановському училищі цивільної авіації у Тамбовській області. Там також довелося нелегко. Старші хлопці одразу дали зрозуміти, хто у них головний. “Дідівщині” дав відбій. Фізично. Мене помітили, і я одразу став спорторгом училища 🙂
Спортивна база у закладі була на високому рівні. Займався усім. Пробував літати, стрибав з парашутом. Але цим особливо не захоплювався. Продовжував грати у футбол і там.
Після закінчення навчання у мене був вибір: працювати або бортінженером, або бортмеханіком. Повертаюся в Рівне. Мати справу з технікою – це дуже серйозно і відповідально. У Рівному відпрацював у цій сфері два роки.
– Після повернення додому чим ще займались?
– Це був 1991 рік. Кожен почав займатись чимось своїм. Я також пішов у бізнес. Разом з друзями почали розбудовувати власну справу. Паралельно тоді захопився великим тенісом. Почали грати на кортах у парку на асфальті. Техніки як такої у нас не було, але наполегливість, азарт, любов до тенісу зробили свою справу.
З часом почав споруджувати власний будинок, ну і, звичайно ж, ґрунтовий тенісний корт, перший, здається, у місті. Так я з футболу повністю переключився на великий теніс.
– А як щодо гірських лиж?
– Любив і лижний спорт. “Добігався” до кандидата у майстри спорту. А на гірські лижі мене запросили друзі. Вчився я в Закопане. Пригадую, як піднялись ми на “чорну” гору, а лижі в мене були більші, ніж потрібно. Спускатися на них було дуже важко і небезпечно для мене, як новачка. Я летів з гори метрів 500-600. Було дуже страшно. Після того випадку почав з найменшого: поступово навчався кататись правильно на лижах і вдосконалював техніку. Зараз намагаюсь три-чотири рази на рік виїхати покататись, та й “чорні” гори вже не такі страшні для мене.
– А чим любите займатись у літню пору року?
– Обожнюю море. Для мене відпочинку без моря тепер не існує. В Єгипті подобається. Пробував пірнати і з аквалангом. Але найкраще для мене – одягти маску, ласти і плавати годину-півтори. Були й екстремальні зустрічі з акулами, восьминогами, але, на щастя, все обійшлося.
Люблю збирати гриби. Правда, з батьками, так як сам мало в них розбираюся. Також не проти посидіти з вудкою.
– А як щодо полювання?
– Вдома в мене п’ять одиниць зареєстрованої зброї. Якось бачив, як полюють на оленя. Після того собі сказав, що моя зброя ніколи не стрілятиме. Я не хочу і не можу вбивати.
– Ваш “Хутір” явив нашим краянам боулінг.
– Так, ми перші побудували десять доріжок для гри в боулінг, почали проводити чемпіонати України, області, комерційні турніри. Спортсмени кажуть, що в плані організації нам немає рівних. Я й сам граю в боулінг. Цей вид спорту вимагає своєрідного підходу і підготовки. Спина, наприклад, постійно перебуває в напрузі, коли за день робиш багато підходів.
Можливо, тому на зміну боулінгу в моєму житті прийшов міні-гольф. Пробував у нього грати і в Ялті, і в Швеції, і в Австрії. Відчуття ні з чим не порівняти.
– І тут Ви були піонером – імпортували цю гру в Рівне.
– Взагалі гольф – найдорожчий вид спорту в наш час. На жаль, не кожному доступний. Площа великого гольф-клубу становить від 50 до 100 гектарів землі. Інфраструктура обійдеться від 50 до 100 млн євро на 18 персональних лунок. Кошти потрібні на утримання, обслуговування техніки. Затратно стати і членом гольф-клубу. Щорічні внески постійно зростають. Зараз найбільші гольф-клуби є Києві і в Харкові. На таке захоплення потрібен час. Щоб пройти 18 лунок, треба день як мінімум. А якщо ви бізнесмен, зайнята людина, навряд чи це вдасться на всі сто відсотків.
Міні-гольф у цьому плані виграє. Правила гри ті ж самі, дозволяється шість ударів, можна попасти з першого разу, з другого і так до шостого, останнього. Якщо зовсім не попадаєш в лунку – тобі мінус 7. Отже, чим менше в тебе ударів, тим кращий результат.
Міні-гольф виграшний і в ціні. Година гри для чотирьох людей на “Хуторі” – 30 гривень. Це дешевше, ніж боулінг чи більярд. Інша справа – менталітет наших людей. Вони бояться спробувати щось нове, невпевнені в собі.
Навіть попри це, два роки тому у нас грало десятеро людей, зараз вже приходить і до тридцять-сорок. Парадоксально, але так склалося, що часто жінки у нас переважають. Проводимо також і чемпіонати міста та області. До речі, цього року визначено, що чемпіонат України з міні-гольфу проходитиме саме у нашому місті два дні у два кола. Наш майданчик на сьогодні вважається найкращим для тренування збірної України.
Минулого року на чемпіонаті України з міні-гольфу я виграв два тури, двічі виступив не дуже, але в загальному заліку посів друге місце. Програв кілька балів 10-кратному чемпіону України й неодноразовому учаснику чемпіонатів світу і Європи. Планую їхати від України на чемпіонат світу і Європи. Кожного року туди з’їжджається по 10-20 тисяч спортсменів. Кубок України цього року проходитиме в 4 тури: перший – в Ялті, другий – в Рівному, третій – в Києві, четвертий – в Одесі. До речі, в Одесі цей вид спорту дуже популярний і розвинутий, пів міста грає в міні-гольф.
– Гольф для Вас – це, швидше, бізнес чи особисте захоплення?
– На сьогодні рівненський міні-гольф не є бізнесом. Два роки тому ми на “Хуторі” почали на майданчику відкривати міні-бар, альтанки, літнє озеро. Тобто, намагаємось зробити елітній сервіс для наших гостей.
– А відділення федерації міні-гольфу є в Рівному?
– Так, і я є керівником цієї федерації, так само і боулінгу.
– А як щодо екстремального відпочинку?
– З віком почав помірковано до всього ставитись. Ціную життя, роблю певні висновки, менше вже ризикую.
– Про що мрієте?
– Я живу за принципом: завжди і в будь-якій ситуації бути щасливим. Та й вислів такий є: “Мудрец ищет не наслаждения, мудрец ищет отсутствие страдания”. Я вже встиг спробувати себе в багатьох видах спорту. Хочу побудувати палац спорту на “Хуторі”. Це має бути два критих тенісних корти, новий готель для спортсменів, тренажерний зал, роздягальні й тому подібне. У тенісистів зараз проблема – їм взимку немає де грати. До речі, одразу відмовився від звичних балонних кортів. Тому вирішив будувати стаціонарні криті тенісні корти, які дозволяють нормально дихати й рухатись. Буде і сучасна поливна система, і ґрунтове покриття – такий собі “a la Ролан Гаррос”, тільки не в Парижі, а в Рівному. У критому приміщенні корти не будуть пересушуватись, не буде пилу. Плануємо встигнути до “Євро- 2012”.
Анекдот від гостя:
“Мужчину портят деньги, поэтому рядом с каждым мужчиной должна быть женщина для снятия порчи”.
