Про армспорт (боротьбу на руках) Олег дізнався уже в університеті. Хлопці, з якими він проживав у кімнаті і боровся на інтерес, запропонували йому піти на змагання, бо помітили неабияку силу рук Олега.
– Вони розповіли мені, що в університеті будуть змагання з боротьби на руках. Спочатку я не хотів, але за тиждень до змагань передумав і вирішив піти.
– Як пройшли для тебе ці змагання?
– Це був чемпіонат західної України. Було багато досить сильних учасників і я, як новачок, виступив достатньо вдало — зайняв четверте місце.
– Цей успіх і став першою сходинкою на шляху до професійного спорту?
– Фактично так. Адже після змагань мій викладач фізкультури відвів мене до тренера з армспорту. Так я почав тренуватися фізично й вдосконалювати техніку боротьби.
– Якими були твої наступні змагання?
– Майже через місяць після попередніх змагань у Костополі відбувався Чемпіонат України з армспорту серед юнаків. Я поїхав і виграв його! А уже потім я їздив на Чемпіонат України серед дорослих. Це був набагато вищий рівень. Суперник, з яким я змагався, уже був Чемпіоном світу, а я всього третій раз на змаганнях. І я його переміг!
– Завдяки чому вдавалося так легко перемагати?
– Я хоч досвіду ще не мав багато, але мав велике бажання і наполегливість.
– Ставши Чемпіоном України, зазіхнув і на міжнародні нагороди?
– Так. Це було все того ж 2010-го року. Я поїхав на Чемпіонат Європи. Звісно, у порівнянні з європейськими суперниками, я мав брак досвіду та й морально не був готовий. Проте виступ мені вдався. Я став третім.
– Наступні міжнародні змагання були ще більш вдалими?
– Так. Я після того більше не програвав. Виграв Кубок Світу, а останнім на даний момент моїм міжнародним успіхом був Чемпіонат Світу в Алматі у листопаді минулого року, де я виступав серед дорослих. Звідти також привіз “золото”.
– Суперникам з яких країн тобі довелося протистояти?
– Найсильнішими були суперники з Росії. Одну “схватку” я навіть програв, бо росіянин мене перехитрив. Потім я вийшов з ним у фінал і виграв.
– Що відчуваєш, коли ти стоїш на п’єдесталі пошани і на твою честь грає український гімн?
– Спочатку навіть не вірилось! А потім починаєш розуміти, що це сталося! Відчуваю гордість за своє місто і свою країну!
– Що тебе приваблює у цьому спорті?
– Для того, щоб боротися, потрібно бути фізично сильним, “качати” все тіло. Тому мені подобається і армспорт, і важка атлетика. Особливо подобається те, що не програю.
– Що є важливим, окрім фізичної підготовки?
– Можна бути фізично міцним, але не бути досвідченим. Потрібно мати хитрість, бо можна виграти по силі, а можна — по розуму. Тому важлива й моральна готовність. Так мене перехитрив росіянин, але я зрозумів це, і в наступній зустрічі помилок не припустився.
– А часто потрібно тренуватися, щоб підтримувати гарну форму?
– Краще через день. Бо якщо щодня тренуватися, то занадто м’язи втомлюються. Їм потрібно відновлюватись після навантажень.
– Після перемог на Чемпіонаті Європи й світу твої однокурсники наважуються з тобою боротись?
– Інколи борються заради інтересу. Але знають, що сенсу нема (посміхається).
– А може комусь все ж вдавалося тебе перемогти? Хоч і неофіційно.
– У мене вагова категорія 70 кг. Спортсмени з більших вагових категорій можуть перемогти, але мені вдається і їх “понапружувати”. Я на всеукраїнських змаганнях пробував і у категорії 90 кг змагатись! Не програвав!
– Твої подальші життєві плани пов’язані із цим спортом?
– Так, залишати його поки не планую. Хочу спробувати себе у ще більших вагових категоріях. А для цього ще потрібно багато тренуватися.
– Яку професію ти здобуваєш у ВНЗ?
– Навчаюсь на факультеті менеджменту. Спеціальність “Транспортні технології”. Це менеджмент, пов’язаний із транспортом.
– А чому обрав саме такий напрямок?
– Я цікавлюсь транспортом, полюбляю автомобілі, тому вирішив пов’язати свою спеціальність із транспортом. Я ще у школі машинами почав цікавитись. Мріяв стати водієм чи автомеханіком.
– Чи не задумувався над тим, що, можливо, доведеться обирати між спеціальністю і спортом?
– Ну, спеціальність мені за плечами не носити. Вона може згодитися в житті. Та й спорт — не на все життя, тому може й знання отримані згодяться. Якщо чесно, на цьому виді спорту багато не заробиш.
– А преміальні якісь за такі високі результати є?
– За Чемпіонат світу, наприклад, мені має заплатити держава. Але щось там ще прийняти потрібно, щоб заплатили. Не знаю, чи щось заплатять. Якби рукоборство стало олімпійським видом спорту, то було б набагато краще. У нас в державі трохи несерйозно ставляться до цього виду спорту. Коли “бронзу” виграв, то у Рівному міська влада дала мені невеличку премію.
– Навчанню спорт не заважає?
– Загалом ні. На першому-другому курсі трохи важко було, а зараз нормально. Все встигаю. Інколи через змагання маю заборгованості, але такі, що можу здати. Більшість викладачів ставляться нормально і йдуть назустріч.
– А викладачі з тобою боротись не пробували?
– Інколи намагались. Дехто просто хотів за руку потриматись, дехто пробував боротись. Але ще нікому побороти мене не вдалось! (посміхається)
– Двійки за це потім не ставлять?
– Ні, навпаки, добрі оцінки.
– А в школі якимось спортом займався?
– Та особливо ні. Так хіба що після уроків з друзями на поперечині займався, на брусах. Просто для власної фізичної підготовки.
– А ти, до речі, в Рівному народився?
– Ні, я тут лише навчаюся. А народився в селі Оженино Острозького району. Зараз лише на вихідні туди приїжджаю. Батьки там живуть, тому їжджу їм допомагати.
– Коли отримаєш транспортну спеціальність, яку машину собі придбаєш?
– (Замріяно посміхається) Навіть не знаю. Можна багато різних придбати. Мабуть, якусь з дорожчих марок. “Мерседес”, наприклад.
– Спортивний?
– Ні, представницького класу.
– Чим ти цікавишся, окрім спорту і автомобілів?
– Дівчатами! (сміється). Мабуть, усі хлопці ними цікавляться.
– А є у тебе дівчина?
– Так. Дівчину звати Віта. Ми уже майже рік зустрічаємось.
– Як вона ставиться до твого захоплення?
– Нормально. Із розумінням. Завжди підтримує мене, але на змаганнях зі мною не була. Каже, що страшно. Боїться за мене. Навіть коли відео зі змагань дивиться, то дуже переживає.
– Вона разом із тобою навчається?
– Ні, вона майбутній філолог. Навчається на перекладача з англійської мови.
– А батьки як цей спорт сприймають?
– Добре, і тато і мама. Коли лише починав займатися цим спортом, то вони ще не знали, хвилювалися, питали, що це за спорт, що я там маю робити… А зараз підтримують мене.
– Свій вільний час чому присвячуєш?
– Можу поїхати додому, до батьків, вийти погуляти з друзями, на піцу піти, чи “посидіти” в інтернеті і почитати щось про армспорт або поспілкуватися з друзями у соціальних мережах.
– В яких країнах тобі довелося побувати на змаганнях?
– В Росії, Польщі, Казахстані, Туреччині. Туреччина найбільше сподобалась. Це якраз був початок літнього сезону. Там, де ми жили, ми мали змогу й відпочивати. Там море гарне, гори… Сподобалось дуже. У Польщі також сподобалось.
– А якби тобі запропонували виступати за іншу країну? За Туреччину, наприклад.
– Навряд чи погодився б. Я хочу жити тут і виступати за Україну!
– Яка твоя мрія? У спорті і в житті.
– У спорті, якщо помріяти, хочу стати абсолютним чемпіоном світу. А в житті хочу просто бути щасливим. Мати сім’ю, хорошу роботу, що приносила б ще й матеріальний достаток. І, головне, бути здоровим, оскільки це найголовніше.
