Шопінг-залежність слід лікувати
Є люди, які не можуть пройти повз вітрину, щоб не помилуватися виставленими там товарами. І це — нормально. Немає приводу для занепокоєння в тих, хто не може пройти повз магазин. Але лихо, якщо людина не може вийти з бутика або торгового центру, щоб щось не купити, не піклуючись про ціну і про можливості свого гаманця.
Кількість таких людей у промислово розвинутих країнах, за даними міжнародних досліджень, постійно збільшується. Однак у майбутньому невгамовній спразі придбання спробують поставити заслін. Нездоланну тягу до покупок, імовірно, визнають реальним захворюванням.
Найбільше від цього феномена страждають в англосаксонських країнах: у середньому кожен десятий дорослий. А за даними останніх досліджень, у 50% дівчат віком від 14 до 18 років в Італії, Шотландії й Іспанії виявляють симптоми так званого “імпульсивного шопінгу”. На думку психіатрів і психологів, настав момент дати назву цьому розладові, що так широко поширився: “шопінгоманія”.
Лорін Коран, психіатр із Стендфордського університету, переконана, що це захворювання буде внесено в перелік ментальних патологій: “Йдеться про особливий розлад, визнання цього розладу може принести лише користь. Воно не менш серйозне, ніж тютюнокуріння й алкоголізм. Його не можна недооцінювати”.
Жертвами божевільної гонки за покупками є в основному заможні жінки віком до 40 років. І саме цей факт, на думку вчених, призвів до спізнілої ідентифікації захворювання: “Упродовж тривалого часу цей синдром розглядали як порок багатих і нудьгуючих жінок. Ця помилка навіть коштувала життя кільком людям, які через нездатність припинити робити покупки і нарощувати борги покінчили життя самогубством”. “До страждаючих на шопінгоманію варто ставитися з розумінням, в основі цієї хвороби лежать низька самооцінка, самотність, депресія, людина намагається вилікуватися шляхом витрати грошей”, — говорить Гленн Вільсон із Британського інституту психіатрії.
Від цього розладу страждають не тільки жінки. Якщо вони віддають перевагу покупкам, пов’язаним із зовнішнім виглядом: сукні, туфлі, косметика, коштовності, то чоловіки купують речі, що вважають символом влади і престижу: стільникові телефони, комп’ютери або спортивні тренажери. До числа найвідоміших “маніяків” можна зарахувати Елтона Джона: за 20 місяців він витратив 60 млн. євро, з них близько 500 тисяч — на квіти.
У Сполучених Штатах шопінг-залежність намагаються лікувати препаратом цираміл — антидепресантом, аналогічним прозаку. На думку вчених, цей препарат дозволяє досягати задовільних результатів. Але не всі з цим згодні. “На жаль, це компроміс, варто добратися до джерел проблеми і вирішити її”, — говорить Роберт Лефевер, директор Promis Recovrey Center, де вивчають і лікують такі хвороби, як алкогольну і нарко- або шопінг-залежність.
Якщо взяти до уваги, що в обласному центрі проживає трохи більше 240 тисяч осіб, то на кожні 8-9 тисяч рівнян припадає один базар. Однак більшість мешканців та гостей міста скуповуються в основному на Центральному продовольчому, речовому, “Андріївському” та ринку Дикого.
Речовий ринок у голові середньостатистичного рівнянина загалом асоціюється зі словами “недорого”, “великий вибір”, “більш-менш якісний товар”. Вибагливіші покупці витрачають гроші у “Гранд-Базарі”, пасажі “Театральний” та невеличких, проте недешевих бутиках. Ще крутіші, чи навпаки не такі грошовиті, шиють одяг у кравчинь або ж самостійно. Якщо людина прагне виділитися із сірої маси міських мешканців, то майструє (в’яже, вишиває, прикрашає) одяг на власний смак.
Найбільший наплив людей на усіх без винятку ринках міста спостерігається у суботу, неділю й святкові дні. Ці спостереження підтверджують і продавці. Суцільний потік людей на вулиці Замковій можна побачити кожних вихідних, починаючи з дев’ятої години і аж до третьої дня. На продовольчий ринок люди стікаються о восьмій й намагаються щось придбати аж до шостої вечора.
Загалом, речі на рівненські ринки привозять з Польщі, Туреччини, Росії, Китаю й дешевшого хмельницького базару.
Генеральний директор підприємства ЗАТ “Речовий ринок” Володимир Рабинюк повідомив, що за офіційними документами на підприємстві працює 1800 осіб. Також пан Рабинюк зазначив, що до 20 відсотків місць сьогодні у підприємстві вільні.
За словами директора, потрапити у лави торговців зовсім не важко: спочатку особі потрібно отримати свідоцтво про підприємницьку діяльність у міськвиконкомі, потім зареєструватись у податковій як платник податків. Вимагають також і медичну книжку й документ, який засвідчує особу. З усіма цими документами підходиш до адміністрації ринку, там ознайомлюються з принесеними паперами, й виділяють торгове місце. Ця система не відрізняється й в інших торгових точках.
На продуктовому ж ринку необхідно пред’явити документи, які засвідчують якість продукції, та пройти перевірку у ветлабораторії, якщо торгують свіжим м’ясом, субпродуктами чи іншими товарами тваринного походження.
Потрапити ж до лав покупців значно легше. Потрібно мати нагоду, тобто настрій поповнити гардероб, і, звісно, кошти на омріяну покупку. У найкращі дні, так звані сезонні, коли здійснюють покупки понад 15 тисяч чоловік, у кишенях місцевих продавців осідає близько мільйона гривень. Але, на жаль, в Рівному жодна інстанція не веде обліку продавців та платоспроможності покупців.
