Але це літо-2012 я запам’ятаю на все життя! А почалося все з того, що мій одногрупник Володимир запропонував поїхати на вихідні в Карпати.
Я не досить був готовий, бо для цього потрібно було мати мінімальне спорядження туриста, якого в мене немає, тож я довго упирався його пропозиції, але Вовік не відступився і все ж таки мене вмовив!
Та й дійсно – кум мені дав в користування необхідне спорядження, а заради прикольної “аватарки” Вконтакте можна і в вогонь і в воду 🙂
Тож ми поїхали підкоряти Говерлу! І саме там я зрозумів, що в мене фобія і страх до висоти, адже всі піднімалися нормально – і діти, і дорослі, а мені доводилося “взбиратися” на всіх чотирьох. І щойно я озирнувся назад, у мене з-під ніг земля ледь не втекла! Загалом я отримав найбільше адреналіну, і був дуже задоволений цією поїздкою.
Пройшло два місяці, і ось я дізнаюсь, що до нас з Луцька приїжджають спортсмени, які займаються роупджампінгом (ropejumping). Тоді я зрозумів, що це чудова нагода випробувати себе, та перебороти страх перед висотою.
Отож, переді мною труба заввишки 52 м (для порівняння – висота 9-поверхового панельного будинку близько 30 м), на яку вилазиш без страховки по металевим скобам (якщо хтось виходив на 9 поверх пішки, може уявити, наскільки складно виходити на неї). Уже на цьому етапі виникають сумніви щодо свого рішення, і отримуєш перші порції адреналіну. А мотивує до стрибка те, що назад шляху немає, і якщо вирішив – потрібно діяти (особливо заради все тієї ж “аватарки” :-))
Подолавши шлях на трубу, потрапляєш на дуже хиткий решітчатий балкон, який не викликає довіри до його міцності, а переміщуватись по ньому потрібно.
На мене надягнули спорядження і запитали:
– Ти перший раз стрибаєш?
– Так!
– А це добре, адже ти не зрозумієш, що ми тобі неправильно вдягли!
Ну… На такій висоті не кожен зрозуміє такого гумору.
І ось нарешті пора стрибати!
Стоячи за перилом, я забув про “аватарку”, а відволік я свій розум перед стрибком вигуком:
“За МАМУ! За ТАТА! За ДРУЖИНУ… ЗА СИН-А-а-а-а..!!!”
Відчуття описати неможливо! Можу сказати лише одне: за цю мить вільного падіння я тричі думав, що мене вже давно має підхватити мотузка. А міць адреналіну була такою, що, м’яко кажучи, темніло в очах…
Мені дуже сподобалося, і я хочу стрибнути в цьому сезоні ще раз!
Бажаю всім відчути нові відчуття! Не вагайтеся! Пробуйте!
А ось, власне, і та сама “авка”, заради якої я зважився на стрибок:
ІНШІ СТАТТІ ДО ТЕМИ:
Роупджампінг: Як рівняни стрибали із 52-метрової висоти
