У рамках всеукраїнської акції “ПрапорУкраїни — на найвищих вершинах світу” наші земляки Ігор Парчевський (Рівне), Юрій Кравчук (Костопіль) та Олександр Щерба (Кіровоград) планують піднятися на сім найвищих гір світу, чого досі не вдалось жодному українцю.
Напередодні вильоту до Аргентини в редакцію завітав керівник експедиції Ігор Парчевський. Свою туристичну “кар’єру” він розпочав ще за Союзу, тоді вони разом із Юрієм Кравчуком об’їздили всю країну — побували і в Карпатах, і на Кавказі, й у туркменській пустелі, і на Алтаї, і в Якутії, і в Приполяр’ї. Коли ж Україна здобула незалежність, вирішили розширити горизонти своїх мандрів.
— Акцію “Прапор України — на найвищих вершинах світу” розпочали такі ж аматори, як ми, ще у 1998 році, — розповідає президент Рівненської обласної федерації туризму Ігор Парчевський. — Тож ми вирішили долучитися до проекту і піднятися на Еверест (8848 м), Аконкагуа (6972 м), Маккінлі (6100 м), Кіліманджаро (5895 м), Ельбрус (5300 м), Монблан (5600 м), пік Вінстон (3800 м) та пік Костюшка (2400 м). Наша перша експедиція була того ж року — “брали” Монблан. Тоді нас було лише двоє: Юрій Кравчук і я. Пізніше приєднався Сашко Щерба, і вже з ним ми зійшли на Ельбрус (2000р.) та Кіліманджаро (2003р.). Цього року “цілимось” у найвищу гору Південної Америки Аконкагуа, що в аргентинських Андах.
Ця експедиція для сміливців буде нелегкою, бо Аконкагуа — гора небезпечна та непокірна. За всю історію альпінізму при сходженні на неї загинули сотні чоловік. Однак, як стверджує пан Ігор, складати руки альпіністи не збираються:
— Так, підйом буде складним, але ми докладемо всіх зусиль, щоб його здолати. Найголовніше — надійне спорядження, гарна фізична форма та досвід — у нас є.
На запитання, чи не лякає його сумна статистика смертей на примхливій горі, керівник експедиції сказав, що його більше лякає смертність внаслідок автомобільних аварій, яка перевищує кількість нещасних випадків на всіх горах, разом узятих.
Найбільша проблема, з котрою доведеться стикнутися українським альпіністам, — акліматизація: жителі рівнинної місцевості важко переносять підйоми понад три тисячі метрів, бо зі збільшенням висоти зменшується тиск та кількість кисню в повітрі. Кисневе голодування небезпечне тим, що навіть звичайний нежить дуже швидко може прогресувати до пневмонії та навіть до смерті. У таких випадках традиційні медикаменти безсилі, й урятувати людину можна, лише спустивши її у долину. Щоб уникнути гірської хвороби, наша команда запланувала двотижневу акліматизацію та доволі повільний підйом.
— При висоті понад 6 кілометрів (а підніматися нам доведеться на 6972 метри) погано стає навіть досвідченим та витривалим альпіністам, — розповідає пан Ігор. — Це так званий третій поріг акліматизації. Дихати стає дуже важко, і на кожен крок потрібно робити декілька вдихів та видихів. Підніматися будемо без кисневих балонів, бо вважаємо, що тільки таке сходження можна вважати спортивним. Ми не підкорюємо вершини, ми зливаємося з ними. До речі, “кисневі” подорожі стали дуже популярним і прибутковим бізнесом: за 50-60 тисяч доларів турфірми “піднімають” на Еверест непідготовлених людей, однак кисень не особливо рятує, люди все одно хворіють, і навіть помирають.
Свою подорож українські сміливці спланували самі, розробили маршрут, зібрали спорядження та гроші на трансатлантичний переліт. Пан Ігор стверджує, що найдорожче та найважливіше у таких експедиціях — спорядження. Гроші ж — справа десята.
— Завжди треба від чогось відмовитися, щоб чогось досягти, — підсумовує він. — Звичайно, можна накопичувати матеріальні блага, але вони скороминущі, а от враження та спогади залишаться на все життя.
Від редакції:
Редакція газети “ОГО” бажає сміливцям “льотної” погоди, вдалого підйому, гарних вражень та удачі. А своїм читачам обіцяє інформувати про хід експедиції та успіхи альпіністів.
