Рівнянка Ольга Данилюк у своєму блозі поділилася думками про реалії життя, які є не завжди дуже приємними. Роздуми про те, коли друзі встромляють ножі у спину…
Мені часто говорили про те, що життя мене ще реально не било і не бачила я великих проблем. В тому є багато правди, бо ще з самого дитинства мене “вицяцьковували” як могли…Але і у мене настав момент життя, коли ті люди, котрим довіряла,встромили ножі у спину…
З самого дитинства мої рідні та близькі намагалися мене відгородити від усіх проблем, адже вони не хотіли, щоб маленька Олечка бачила те, що у світі є багато зла і люди часто видають себе зовсім не за тих, ким є насправді. В своєму маленькому світі був тільки позитив та щирість, а найголовніше – любов,яка долала і охоплювала усе.
Потім, з плином часу, я почала стикатися з бурхливою реальністю, коли вдягають маски, коли за спиною тримають ножа, коли звинувачують в тому, що ти насправді не робив і прикидаються щирими, задля того, щоб бути поряд. Проте я, як відчайдушна оптимістка, завжди намагалася цього не помічати або принаймні не приймати це близько до серця. На слова: “Та він зовсім не той за кого себе видає, не щира людина”, я відповідала: “що це може просто здаватися і насправді людина має відкриту та трепетну душу”…
Захищаючи та виправдовуючи, ще не знала і не очікувала, що ці слова людей виявляться і для мене гіркою правдою.
