Ну люблять у нас партії і кандидатів, які “проти”! Взяти хоча б останні виборчі компанії: за Ющенка багато хто голосував, щоб не переміг Янукович (як раніше, у 1999-му, обирали Кучму на противагу комуністу Симоненку, а в 1994-му – “західняка” Кравчука на противагу “східняку” Кучмі). За БЮТ голосували як за противагу “Регіонам” з одного боку й напівмертвій “Нашій Україні” – з іншого. За “Свободу” – ті, хто проти космополітичної нерішучості, за “Регіони” – супротивники помаранчевих, за Литвина – розчаровані одночасно і в помаранчевих, і в біло-блакитних. Ну і так далі…
А Рух – він просто давно перестав бути “проти”. Спочатку щось там йшлося про “конструктивну опозицію”, потім – про безіменних “бандитів”, яких хтось мав посадити “в тюрми”. Дихалки в рухівців вистачало, аби лишень озвучити саме гасло, а коли питали в лоб, хто ж ті бандити, відповідь звучала така, що другий раз запитувати вже якось не випадало. Простий тест: ті, хто в 2001-му не боявся кричати “Кучму геть!” – сьогодні продовжують залишатись “на коні” (Тимошенко, Луценко). А хто говорив про безіменних “бандитів” – поволі сходять зі сцени. Ну любить наш електорат конкретний “образ ворога”!
А потім НРУ просто розчинився в більших політичних утвореннях – спочатку в блоці “Наша Україна”, потім – у коаліції “Сила народу”, далі – у блоці “НУНС”. Тепер ось, можливо, ввіллється в БЮТ… Он колишній рухівський куратор Рівненщини Роман Зварич вже вливсяJ І це логічно. Самостійна участь у виборах – річ ризикована, спитали б про це хоча б у Юрія Костенка в 2006-му. Де тепер блок “Костенка і Плюща”?.. Блок – відомо де, а сам Костенко – в “Нашій Україні”. Так надійніше.
…Маркетологи знають, що таке – сила бренду. Так само загальновідомо: якщо бренд перестає дивувати або залишатись унікальним – він згасає. Рух давно не розвивається і не дивує. Тому й поглинається іншим брендом з трьох літер. А той теж рано чи пізно спочатку електорально обскубають (Тягнибок з Яценюком), а потім обженуть. Закони ринку…
…Час зміщує акценти і спонукає дивитись скептично на речі, які колись видавались серйозними, значущими. Ось уявляєте, приміром, щоб Рух очолив Віктор Ющенко? А навесні 2001-го така пропозиція існувала цілком серйозно – ідея належала тодішньому лідеру рухівців Рівненщини Віктору Данилову, місцеві рухівці навіть відповідне звернення відправляли! Можливо, якби це сталося, вся подальша політична історія України пішла б по-іншому… Але історія, як відомо, не має умовного способу – ось, мовляв, якби Ющенко очолив Рух, та ще й якби Рухи об’єдналися… Зрештою, ні про яке об’єднання двох Рухів давно немає мови, та й другого Руху як такого давно немає – свати Тарасюк і Костенко мають кожен по партії, і в назві другої давно вже немає слова “Рух”. Якщо дітей оженили, а партії не об’єднали – отже так вигідніше. Політика ж бо – найризикованіший, проте й найрентабельніший вид бізнесу.
А той, колишній, Рух останніми роками частково могла нагадувати, як не парадоксально, рівненська УНП на чолі з покійним Василем Червонієм: радикалізм, войовничість, патріотичні гасла… (Секрет успіху той самий: чітка позиція “проти”. До слова, в історії рівненського Руху був ще один цікавий період – 2000-2001, коли бренд відновленого після розколу НРУ частково використовувався “проти” – проти Червонія, що опосередковано грало на руку тодішньому губернатору Сороці; ось тільки реальних дивідендів це не принесло, здається, нікому). Щодо УНП, то їхня радикальність на Рівненщині принаймні користувалась стійким успіхом у певної частини електорату. Тепер, можливо, і цього не буде. А прапор Руху, як на мене, давно підхопила “Свобода”.
Мені чужа і незрозуміла ідеологія цієї партії, але на той, колишній, Рух вона скидається більше, ніж політична сила, яка вважається його правонаступником офіційно. А, можливо, і не можливо, а точно, розчарування в “Свободі” просто поки що ще попереду, а от у Русі – давно позаду.
Як на мене, було б логічніше, якби Народний Рух України в день свого ювілею просто урочисто припинив діяльність. Зійшов з політичної арени, проголосивши: наша історична місія – виконана. Україна стала незалежною, подальший розвиток держави більше не визначається вектором “комуністичний-антикомуністичний”. Прийшов час нових партій і нових політиків. Не чути ж в Естонії про Народний фронт, а у Польщі – про “Солідарність”. Щоб співати одну пісню 20 років і це виглядало, ніби нічого не змінилось, – треба бути як мінімум Елтоном Джоном. А політика в Україні від мистецтва ще ой як далеко. Хоча, з іншого боку, в будь-які часи і в будь-якій країні вона була і залишається мистецтвом одного ґатунку – мистецтвом можливого. А все, що було можливим, Рух уже зробив. І за це йому спасибі. Рух на різних етапах свого розвитку асоціюється з багатьма успішними, потужними людьми, це і Рівного стосується: Віктор Матчук, Валентин Королюк, Віктор Данилов… Але це вже, як кажуть, – зовсім інша історія. А Руху, як на мене, треба просто подякувати і здати знамена в музей. Як у 2001-му здали в музей старі рухівські печатки. Це не добре і не погано, це – життя.
![]()


