Важко зараз описувати події Майдану. За стільки років Незалежності народ нарешті зрозумів, що ніякі ми не незалежні. В мирний час в ХХІ столітті, як би це було не прикро, ми знову повинні йти на оборону рідної Батьківщини. Мирні демонстрації влада перетворює на поле кровопролиття. Писати про і так вже всім відомі факти, напевно не варто. Просто пам’ятаймо про тих, хто заради нас вже віддав своє життя.
Я часто задумувалась, а що буде колись? Чи будуть мої нащадки берегти пам’ять про цю подію?
І часто такі роздуми породжують щось поетичне. Мріяти ніхто не забороняє, тому давайте перемістимось з вами ну хоча б на 30 років вперед.
Одного разу, коли я прийду втомлена з роботи, моя дитина, побачивши мене і зрадівши, швидко виключить телевізор. Погляне своїми розумними оченятами на мене і запитає: «Мамо, сьогодні тридцята річниця, давно забутого Євромайдану. Мамо, а ти ж в ті роки була на рік старша за мене. Розкажи як це було? Ти стояла на Майдані?»
Потупивши очі у вимкнений телевізор, я тихо схилю голову, згадаю геть усе, кожну секунду тих подій, тихо заплачу і відповім дитині з гордістю:
«Так, дитино моя, я стояла на Майдані. Я стояла пліч-о-пліч з сотнями людей. Нас було мільйон… На жаль, моя мама надзвичайно хвилювалась за мене (так як і я за тебе тепер), тому я стояла на Кременецькому Майдані, і не тільки стояла. Я, золотко моє, завжди і у всьому підтримувала своїх юних і завзятих, молодих хлопців, які не боячись, вирішили піднімати з колін свій народ.»
“Палаючий січень” очима рівненського фотохудожника Сергія Бусленка
Мамо, мамо, не плач, досить згадувати це! – поспіхом вимовляючи, казала дитина, – а ради чого ви стояли? Навіщо когось піднімати з колін?
Все ще тужливо, але з гордим піднесенням не тільки голосу, а й духу, я врочисто сказала:
– Ми стояли за Батьківщину! Я стояла ради тебе і твого ж майбутнього.
І так, мимоволі притихши, я згадаю всі вірші, присвячені цій давній події, і серед всіх комбінацій слів я пригадаю слова своєї подруги: «Майдан стоїть за Україну».
Майдан стоїть за Україну
Скажи, чи буде усе добре?
Скажи, а скільки ще терпіти?
Скажи, чому людей хоробрих
Посміли нищити і бити?
Скажи, чому так кров’ю чути?
Чому болить душа в народу?
Чому підсипали отрути?
Чому забрали в нас свободу?
Не буде спокою і тиші
Поміж людей, що хочуть щастя.
Тут кожен нашу долю пише.
Ми віримо: у нас все вдасться!
Ми не дозволимо зробити
Із Батьківщини лиш руїну.
І душі наші не скривити.
МАЙДАН СТОЇТЬ ЗА УКРАЇНУ!
Скажи, що усе буде добре!
Скажи, що досить вже терпіти!
Ми українці, ми хоробрі!
І ми не будемо тремтіти!
(вірш В.Бабій)
Шкільна Євгенія, Блоги OGO.ua
