Сьогодні, 23 січня, виповнюється 77 років з дня народження Григорія Чубая, однієї з ключових постатей українського літературно-мистецького андеграунду 1960–1980-х років. Поет, перекладач, художник і мистецтвознавець, він став символом творчого спротиву радянській репресивній системі та сформував культурне середовище, що виховало ціле покоління митців. Нашого земляка, адже Григорій Чубай народився у селі Березини Дубенського району.
Видавець самвидавного часопису «Скриня», автор низки поем і збірок, які побачили світ уже після його смерті, Чубай за життя не мав можливості друкуватися офіційно. Його творчість згодом стане фундаментом для митців нової доби, а його діти — Тарас і Соломія Чубаї — стануть популяризаторами його культурної спадщини.
Дитинство і ранні впливи
Поет народився у селянській родині в Березинах на Рівненщині, де в родовій пам’яті міцно зберігалася історія визвольної боротьби: серед родичів були вояки УПА й українські активісти. Читати й писати його навчила бабуся Мотрона, цілителька та повитуха. Змалечку Грицько захоплювався літературою: перечитав усі доступні книги у своїх селах і почав створювати власну бібліотеку.
Уже в 15 років він друкувався в районній пресі та потрапив у поле зору КДБ — за антирадянські висловлювання його викликали на допити.
Шлях у літературу та переслідування за незалежність
Після невдалої спроби вступити до Рівненського педагогічного інституту, де його «завалили» через національні погляди, Чубай так само не був допущений до навчання у Львівському університеті. Певний час він працював учителем та художником у колгоспі.
У 1968 році в самвидаві вийшла його перша збірка «Постать голосу». Тоді ж з’явилася поема «Вертеп» — гостро антирадянська й символічна для його покоління.
У 1969 році Чубай переїхав до Львова, де став центром неформального мистецького середовища. Він був поліглотом, досконало володів низкою слов’янських і західноєвропейських мов, перекладав з іспанської. Саме у Львові його поезія і харизма сформували коло молодих творців — Олега Лишеги, Віктора Морозова, Романа Кіся, Миколи Рябчука, братів Яворських та багатьох інших.
Їхній підпільний «клуб» на вулиці Погулянка став осередком свободної думки й модерністичних пошуків. Чубая називали «Гетьманом втраченого покоління».
«Скриня» і розгром кола митців
У 1971 році Грицько Чубай здійснив давню мрію: видав перший номер самвидавного літературно-мистецького журналу «Скриня». До нього увійшли твори ключових молодих авторів того часу, зокрема поеми та переклади самого Чубая.
Проте репресивна машина не забарилася. Після арештів дисидентів під час «великого погрому» 1972 року, обшуків і допитів, які зачепили й Чубая, його коло фактично розпалося. Суспільний остракізм і тиск КДБ стали для поета важким ударом.
Пошуки себе і останні роки
Попри постійні переслідування і неможливість довго затримуватися на будь-якій роботі, Чубай продовжував писати. У 1975 році він завершив одну з найважливіших своїх поем — «Говорити, мовчати і говорити знову».
У 1978 році за порадою друзів він вступив до Літературного інституту імені Горького в Москві, де вважався одним із найсильніших студентів свого потоку. Проте хвороба перервала його життя: 16 травня 1982 року поет помер у віці лише 33 років.
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Культурна спадщина
Побачили світ збірки:
- «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990),
- «Плач Єремії» (1999),
- «Скоромовка не для вовка» (2008, дитячі вірші),
- «П’ятикнижжя» (2013).
Велику роль у популяризації спадщини Грицька Чубая відіграли його діти. Соломія Чубай реалізувала низку культурних проєктів, створила документальні фільми та мультимедійні програми, присвячені батькові, зокрема стрічку «Чубай. Говорити знову» (2021) та музичний проєкт «POETY. Діалог поколінь».
Вшанування пам’яті
У Радивилові, Рівному та Львові на честь Грицька Чубая названо вулиці. Його ім’ям у Львові у 2022 році перейменовано колишню вулицю академіка Павлова.
Сьогодні Грицько Чубай постає як одна з найяскравіших постатей української поезії другої половини ХХ століття — митець, чия творчість стала не лише літературним явищем, а й актом свободи, який зберіг силу донині.
За повідомленням з української Вікіпедії.
Використані фото з suspilne.media. instagram.com/ababahalamaha
