При слові “танго” перша асоціація, що виникає – це “пристрасть”. У цьому танці є все: ціла історія любові і життя, виражена тілом під музику.
Міжнародний день танго відзначається 11 грудня в день народження аргентинського кіноактора і співака, знаменитого «Короля танго» Карлоса Гарделя.
На відміну від регулярно повторюваний ритм вальсу, танго включає в себе паузи і зміна ритму – прискорення, уповільнення. Раптові зміни руху чергуються з повільними рухами, створюючи особливу, експресивну атмосферу танцю.
Танго чітко розділяє чоловіка і жінку: вони виконують різні кроки, і тут особливо важливий найменший жест. У танці є щось, що можна вважати не просто схемою, а практично сценарієм, де у чоловіка і у жінки – своя роль. Танго передає особливий світ сильних почуттів. Не дивно, що танго лежало в основі прекрасних фільмів і непоганий літератури, що танго не лише танцюють, його ще грають і співають.
Ніякий час не в змозі остудити гарячу кров, що кипить у жилах цього танцю. Він і сьогодні настільки ж обпікає, як і в пору свого народження на початку ХХ століття. Танго – це унікальний сплав традицій, фольклору, почуттів і переживань багатьох народів, який має більш ніж вікову історію.
Воно з’явилося в кінці XIX століття в бідних емігрантських кварталах Буенос-Айреса, куди з’їжджалися емігранти в пошуках щастя. Тут зустрілися культурні традиції країн усього світу. Щастя, як завжди, на всіх не вистачило, його замінив танець, доступний усім. У ньому африканські ритми тангано, аргентинська мілонга, гаванська хабанера, іспанське фламенко, ритуальні танці індіанців, польська мазурка, німецький вальс злилися воєдино в танці туги за покинутою батьківщиною, нещасливого кохання, пристрасті і самотності.
Спочатку танго було танцем чоловіків. Це було протиборство, дуель, в основному, через жінку. Кажуть, що дама могла вибирати з 10-15 чоловіків! Пізніше танго стало тангом чоловіки і жінки. Багато в чому й донині танго зберегло свою протиборчу силу і правила гри: чоловік веде, дама слід за його веденням.
Танго виявилося настільки життєздатним, що дуже швидко вирвалося не тільки за межі портів і вулиць бідних кварталів Буенос-Айреса, але і за межі Аргентини. На початку XX століття танго і його музика увійшли в життя європейських країн. Це був золотий вік танго, період тангоманії. Париж початку століття закохався в танго з першого погляду. Це незаконне дитя африканських ритмів, італійських пісень і мазурки потрапило в Париж завдяки декільком танцюристам з Аргентини.
Виникло нове слово – тангоманія, мода на танець танго і на все, що з ним пов’язано: танго вечірки, танго напої, сигарети, одяг і взуття в стилі танго (смокінг для чоловіка, спідниця з розрізом для жінки) і навіть салат “Танго”. З Парижа танго і розійшлося по всьому світу: в Лондон, Нью-Йорк, Німеччину і Росію, хоча не безперешкодно.
Сам Папа висловився проти нового танцю, а австрійський імператор заборонив солдатам танцювати його у військовій формі. Англійська королева навіть була заявила, що відмовляється танцювати “це”.
Але в 1914 році пара румунів, учнів аргентинця Казимира Аіна, станцювали “це” у Ватикані, і Папа таки зняв свою заборону. У Росії теж було своє танго. Танго стало дуже популярним в Петербурзі на початку ХХ століття, хоча його танцювання було офіційно заборонено. Так в 1914 році з’явився указ міністра народної освіти, який забороняє в навчальних заклади Росії сама згадка про “увійшов до великого поширення танці під назвою танго”. І якщо згадати, долю танго в свій час поділяли і вальс, і мазурка, і полька.
