До XVIII століття світ не знав навчальних закладів для сліпих. Валентин Гаюї вперше продемонстрував свій метод навчання сліпих, за допомогою придуманого ним шрифту. У 1784 році в Парижі без підтримки уряду та благодійних товариств, на власні кошти в своєму будинку він відкрив першу в світі школу для сліпих дітей під назвою “Майстерня трудящих сліпих”. Першим учнем Валентина Гаюї був підібраний на церковній паперті хлопчик Франсуа де Лезюер. Потім у школу поступили ще 11 його безпритульних однолітків.
Навчання та виховання сліпих дітей Валентин Гаюї поставив на наукову основу. Він розробив рельєфно-лінійний шрифт “унціал”. Цей шрифт отримав назву від латинського слова, що означає “рівний по довжині одній унції”. Це були великі рівні літери, видавлені рельєфом на щільному папері. Головна перевага “унціала” полягало в тому, що за допомогою цього шрифту можна було навчати сліпих дітей читанню і друкувати книги для сліпих. Шрифт був пересувний, і це допомагало сліпим дітям робити набір потрібного тексту. Крім цього Валентин Гаюї сконструював прилади для сліпих і матриці для виготовлення рельєфних наочних посібників, географічних карт і глобусів. Цьому ремеслу він навчав і своїх вихованців. Ідея створення книг для сліпих також належить Валентину Гаюї.
Попри величезні матеріальні утруднення, Валентин Гаюї побудував при школі друкарню і надрукував у ній декілька книг рельєфно-лінійним шрифтом — “унціалом”. Це були перші книги для сліпих. За книгами Валентина Гаюї незрячі навчалися аж до винаходу Луї Брайлем рельєфного шрифту з шести точок. (У 1829 році француз Луї Брайль — вихованець Паризького національного інституту для сліпих дітей розробив універсальну систему рельєфно-точкового шрифту, яка розповсюджена у всіх країнах світу).
За статистикою, в Україні наразі мешкає близько 70 тисяч незрячих людей, але, за неофіційними даними, їх у три рази більше. Загалом же у світі нараховується 27 млн. сліпих людей і 160 млн. людей з дуже слабким зором. Тому у нашій країні необхідно забезпечити рівні можливості й права для всіх членів суспільства, а суспільству, яке вважає себе цивілізованим, намагатися не огороджувати себе від інвалідів, а прагнути почути, зрозуміти і прийняти їх.
