За промахи розраховуєшся довго
— У дев’яностих роках я став повноцінним хазяїном ательє — першим у країні викупив підприємство, зробивши його приватною власністю. Відверто кажучи, подія ця була винятково де-юре, оскільки де-факто це було моє рідне ательє, мій колектив, моя школа. А чому назвав його “Мода і Час”? Дуже просто, щоб потім безболісно перейти на марку “Михайло Воронін”. Тоді ж було жорстко з цим — жодних імен! Виняток складали літаки й стрілецька зброя — Калашников, Стєчкін, Макаров… А цивільне все повинно було бути безликим.
Минуло ще небагато часу, і я виграв тендер і став власником основного пакета акцій фабрики “Желань”. Він мені дістався ще й тому, що працівники фабрики відчували, наскільки вона втратила свою значимість, і хотіли бачити біля керма фахівця, котрий її підніме.
Перші три роки були страшніші за війну. У мене є фотографія, знята незадовго до того, як я “вступив у володіння”, і знімок, зроблений після. Як кажуть в Одесі, — дві великі різниці, хоча і розділяє їх три роки, не більше. На першому фото я ще жагучий брюнет, а на другому — абсолютно сивий і старий.
Щойно я взяв “Желань”, одразу ж допустив першу серйозну помилку. Фабрика дісталася мені з величезним вантажем боргів і з пристойним баластом непроданих костюмів старих зразків. Більше тридцяти тисяч штук вкривалися пилом на складі — місто можна одягти. Давай, думаю, продам їх дешево, а для кращої прохідності ім’я своє поставлю. Почав продавати. І одразу ж поповзли недобрі чутки: “Воронін, мовляв, уже не той, узяв фабрику і давай “гроби” клепати”. Загалом, посадив я ім’я, як міг. Три, навіть чотири роки пішло на відновлення репутації, здобутої такою важкою і завзятою працею. Урок на все життя!
А як їх скоротиш? У кожного ж сім’я!
Потім я зрозумів, що в нас крадуть, але не міг уявити, що так багато, а головне — яким чином? Ставив мітки на замках, навіть сховав фотографа у сусідньому приміщенні з камерою і приладом нічного бачення, щоб той простежив. Він сидів там цілий тиждень, вранці йшов, а ввечері я його там залишав. Отже, він мені показує відеоматеріал, як уночі приїжджала машина, вантажилася і їхала. Коли я все це побачив, терміново поміняв охорону. Коли її керівники пручалися, попередив, що інакше покажу плівку в МВС. І вони поступились.
Ще одна проблема — “совкова психологія”. Можна змінити все, але свідомість людей перебудові практично не підлягає. Люди просто не бажали працювати. Було очевидно, що колектив треба скорочувати мінімум на 50 чоловік. А як їх скоротиш? У кожного ж сім’я! Та й людина я жаліслива, звик допомагати всім. Але в цьому випадку ця моя риса зіграла досить негативну роль. У свій час не наважився зробити нехай твердий, але необхідний крок, а в результаті майбутнє підприємства виявилося під загрозою. Зрештою, я зібрав всіх і оголосив: “А зараз, дорогі мої, буде армія. Ви будете виконувати все те, що скажу я. На два тижні я позбавляю вас права слова. А потім, будь ласка, — будете говорити все, що бажаєте”. Люди погодилися, і коли ми випустили першу партію нових костюмів, я знову звернувся до них: “От вироби, які ви шили “до того”, а от — нові. Я дозволяю кожному з вас за 50 відсотків купити будь-який костюм зі “старих” запасів”. Не купив ніхто. Усі побачили, яка велика різниця.
“А тепер, — сказав я, — приймаю будь-які ваші заперечення”.
Усе. Зал мовчав. Заперечень не було.
А п’ятдесят чоловік усе-таки довелося звільнити. Але це вже було рішення, підтримане всіма.
Мене іноді вражає небажання наших людей вчитися. Коли я став власником пакету акцій, я насамперед що зробив? Поїхав по підприємствах — вітчизняних і закордонних. Тільки бачив щось цікаве — одразу домовлявся з керівниками, що надішлю якусь групу. І от повертаються фахівці, яких я туди направляв. “Ну що?” — запитую. “А ви знаєте, у нас краще!”. Я шокований: “Як? Хіба ти не бачив одне, друге, третє? Там же стільки гарного !” — “Ні, не бачив”. Тепер я рідко кого направляю…
Капіталіст ніколи не створить собі конкурента
Одне з найголовніших питань, які необхідно було вирішити, — устаткування. Здавалося б, верстати пристойні, французькі, єдині у світі. І тільки у нас — ексклюзив! А виявилося, — тому вони в нас, що єдині. Французи зробили їх для себе, а потім, побачивши, що нікуди це залізо не годиться, спихнули в Київ — на тобі Боже…
Повірте: ніколи капіталіст не створить собі конкурента, тому нас облагодіяли фабрикою, що була на 13-му рівні якості (усього рівнів 15).
Щоб купити все необхідне, спочатку я вмовив американців — у той час ми вже працювали разом — дати мені кредит. Усе розклав по поличках: мовляв, якість костюмів, які я вам шию, при новому обладнанні стане вищою, а відпускна ціна протягом року, поки з вами не розрахуюся, залишиться колишньою. На цих умовах і вдарили по руках.
Я одержав цінний папір і приїхав з ним у Кельн на виставку устаткування, де були представлені всі п’ять провідних фірм, що у цьому напрямку працювали. Я звернувся до їхніх фахівців: мовляв, так і так, хочу поміняти на фабриці устаткування. Вони зустріли мої слова посмішечкою, але коли я показав гарантію американського банку, яка підтверджує, що за моїм підписом можна буде все купити, побачив у їхніх очах інтерес.
Що далі? Щодня до мене приїжджали керівники цих фірм. Дивилися, давали свої пропозиції. Причому тендер був абсолютно прозорий: о восьмій ранку прилітає наступний, а о другій годині дня тільки летить попередній. У результаті я купив устаткування за 70 відсотків вартості. Це було нечувано, а погодилися мені його продати, бо люди захотіли з нами співпрацювати. Вони розуміли: якщо на цьому підприємстві буде встановлено їхнє устаткування, інші швейники теж захочуть його придбати.
…Був такий цікавий момент. Ми все закупили, поставили чудову котельню, але нагорі труби залишилися наші — звичайні, чавунні. Приїхав німець, подивився на всю цю красу і каже: “Можна тебе попросити? Я дам безкоштовно ще й труби, але заміни, будь ласка, їх теж”. І він був правий, бо ми стали його “вітриною”. До нас почали з’їжджатися колеги з різних країн, побачили, що і як, і, природно, у нього торгівля пішла. Це був чоловік з головою, і він не прорахувався. Ми з ним і сьогодні працюємо…
Далі буде
Автор і організатор Національної програми “Будь багатим” Ігор ГУБЕРНИКОВ,
e-maіl: 100kіngsua@zeos.net
А про всі секрети і прийоми успіху українських підприємців читайте в альманасі “Гроші! Влада! Слава!” (передплата з квітня на друге півріччя 2006р., індекс каталогу Укрпошти 95057).
