(Продовження. Початок в “ОГО” №21)
Голлівуд починається на Жилянській
— Коли я вперше приїхав у Голлівуд, мене одразу ж запитали, чи можу я щось пошити, щоб вони, виходить, оцінили. Довелося показати, що можу. А першим моїм “голлівудським” клієнтом став, на хвилиночку, Рональд Рейган. Їм сподобалося. Потім костюм замовив Сільвестр Сталлоне, інші зірки. Відтоді стали дружити “домами”…
І от виникла спільна ідея створити спеціально для Голлівуду цілу серію дорогих, красивих моделей, — з подовженими піджаками, витонченою лінією плеча, з лацканом… Словом, костюми для суперзірок, які купують дорогий, елітний одяг.
Повертаюся я в Київ, на рідну Жилянську вулицю і починаю працювати. Зробив експериментальну модель — вийшло. Запускаю в потік — брак. Півроку мучився. Нарешті, вирішив: першого січня зупиняю фабрику і проводжу повну атестацію всіх робітників. А вони у нас розділені на кілька груп. Головна — наш “Золотий фонд”. Це універсали, що знають усю роботу підприємства й одержують за це 50% надбавки до зарплати. “Срібний фонд”, — професіонали, що вміють трохи менше й одержують відповідно 25% надбавки. Є робітники “десятипроцентні”. Вони тільки вчаться, але вже подають надії.
І от після атестації я побачив, хто “гальмує”. Виявилося, головним чином, “старі”, що пропрацювали на фабриці по років п’ятнадцять. А от новачки — справилися чудово!
Здавалося б, я зупинив підприємство, не випускав продукцію, платив усім середню зарплату. Який збиток я поніс! Але при цьому який безцінний прибуток одержав! Я отримав багатство знань. І це мене настільки відірвало від усіх, хто випускає нині подібну продукцію, що сьогодні я знову став недосяжним. У будь-якому разі, на найближчі три-чотири роки.
“У Вороніна дешеві тканини!”
— Ще одна ситуація: я заходився випускати продукцію, котра не приносила ні копійки прибутку з рентабельністю не вище 5-7%. Це продовжувалося півроку. Головне було — завантажити людей роботою, щоб вони зарплату справно одержували.
І тут я знову потрапив у халепу. У той час, коли всі магазини продавали за рахунок божевільних знижок, ми не могли собі дозволити зниження цін більше, ніж на три відсотки і в черговий раз програвали. Але як би там не було, сам факт уцінки — надуманої або реальної — підштовхує людей купувати.
При цьому я вкладав кошти, що заробляв на міжнародному бізнесі. Ніхто не знав, звідки і як з’являються ці гроші. Звичайно, мої втрати не порівняти з першими боязкими натяками на прибуток. Обчислювалися вони сотнями тисяч доларів, але іншого шляху, як мені здається, не існувало.
Через усі ці проблеми грошей я мав небагато, і тому доводилося використовувати недорогу тканину. Тоді пішли інші “відгуки”: у Вороніна гарна посадка, добре пошиті речі, але погані тканини.
Якось мер Києва сказав мені: “Хочеш, підкажу тобі, як збільшити реалізацію на сто відсотків? Купуй кращі тканини, тоді всі ми будемо купувати твої костюми”. Справді, у період становлення і повного технічного переоснащення підприємства нам доводилося використовувати недорогу тканину.
Нині я все кардинально змінив. Однак той стереотип і дотепер нам шкодить — багато хто ще пам’ятає, що “у Вороніна дешеві тканини!” І з цим важко боротись.
Ми не боїмося такої конкуренції
Наприкінці минулого року ми зробили різкий ривок уперед і підняли якість продукції на дуже високий рівень. Змінили технологію, тканини, конструкцію, розширили асортимент. Довгі дванадцять років я готувався, йшов до того, щоб дати фабриці своє ім’я, і зараз фабрика “Желань” перейменована в міжнародний швейний концерн “Воронін”.
Наше підприємство — єдине, яке має своє конструкторське бюро. Ми розробляємо власні моделі від ескізу до промислового зразка. Інші компанії закуповують конструкції за кордоном, маючи при цьому величезні витрати — до 500 тисяч доларів. При цьому їм ніхто не продасть сучасні моделі, а тільки застарілі, що вже вийшли з моди. От вони потім і витрачають гроші на рекламу, переконуючи споживача, що їхні моделі — найкращі. Ми не боїмося такої конкуренції, суддя у цих суперечках — саме життя. Відкриваючи один з наших магазинів на Червоноармійській у безпосередній близькості від ексклюзивного магазину верхнього одягу з Німеччини, ми прагнули з’ясувати, чи зможе наша продукція конкурувати з європейськими зразками. Час показав: наш магазин працює і сьогодні, а сусідній, не витримавши конкуренції, закрився.
То одна, то інша компанія раптом починають себе рекламувати, а через шість місяців помирають. Через рік усе повторюється знову. Деякі наші фабрики, що намагаються налагодити масове виробництво, просто не розуміють, за що вони взялися і що взялися неправильно. В Україні існують чотири підприємства, що запустили у виробництво власні лінії чоловічого одягу. Вони відкривають нові магазини, вкладають великі гроші в рекламу, але забувають, що за допомогою реклами змусити людину придбати неякісний товар можна тільки один раз. Тоді ці підприємства знову купують італійські конструкції і лекала, запускають їх у виробництво, а продукція все одно не йде. Виявляється, італійці носять вузьке, а наші, як і американці, люблять вільне, просторе. Зовсім недавно якісь підприємці, вклавши чотири мільйони в розвиток швейної фабрики, пропонують мені сьогодні купити її за мільйон — аби позбутися. Тому я говорю знову і знову: головне — це професійне, правильно підібране устаткування, знання особливостей ринку, а також класні фахівці і менеджмент, — резюмує Михайло Воронін.
Автор і організатор Національної програми “Будь багатим”
Ігор Губерников
Для листів читачів: e-maіl: 100kіngsua@zeos.net
А про всі секрети і прийоми успіху українських підприємців читайте в альманасі “Гроші! Влада! Слава!” (передплата з квітня на друге півріччя 2006 р., індекс каталогу Укрпошти 95057).
