Ігор із позивним «Сова» — військовослужбовець із села Березини Дубенського району. Невеликий населений пункт, де всі знають одне одного, став для нього місцем формування характеру — стриманого, відповідального й витривалого.
Його бойовий шлях розпочався ще у 2014 році. Тоді Ігор рік і три місяці служив у зоні АТО в артилерії на посаді номера обслуги. Після повернення до мирного життя працював на заводі, однак із перших днів повномасштабного вторгнення знову став до строю.
«Рішення йти до війська було свідомим і без вагань. Я розумів, що з бойовим досвідом потрібен тут. Та головна мотивація була проста й чесна — а хто, як не ми», — говорить військовий.
Від номера обслуги — до командира
У підрозділі Ігоря одразу призначили на вже знайому посаду номера обслуги. Згодом він став командиром міномета. Каже, різниця між цими ролями — насамперед у відповідальності.
«Головна різниця — це відповідальність за хлопців поруч, за кожного на позиції», — зазначає «Сова».
Про зміни у війні він говорить без прикрас. Якщо у 2014-му бойові дії мали один характер, то нині все інакше.
«Різниця колосальна. Сьогодні це передусім дронова війна, якої тоді просто не існувало. Саме тому раніше було значно легше», — зізнається Ігор.
У пам’яті назавжди залишилися перші обстріли та прильоти — моменти, що не стираються з роками. Водночас найбільшою підтримкою для нього став підрозділ, який майже повністю складається із земляків.
«За роки служби вони стали не просто побратимами, а справжньою сім’єю — люди, які знають одне одного без слів і тримаються разом у будь-яких умовах», — каже військовий.
Найбільша опора — родина
Позивний «Сова» Ігор має ще з цивільного життя — він походить від прізвища. У війську ім’я закріпилося: варто пролунати в ефірі — і всі знають, про кого йдеться.
Та головне, що тримає його на фронті, — це сім’я. Вдома чекають дружина Катерина та дві доньки — Маргарита і Дарина. Кожна відпустка — як маленьке свято, кожна розмова — як ковток повітря.
Про майбутнє Ігор говорить просто:
«Головне, щоб війна закінчилась. А далі — просто життя».
До українців «Сова» звертається щиро й без пафосу:
«Страшно всім. Але захищати треба — Україну і свою сім’ю. Бо якщо не ми, то хто?»
