Часи змінюються. Сьогодні назвати когось спекулянтом рівнозначно тому, щоб поставити себе перед судом і відбутися у кращому випадку публічним вибаченням та спростуванням написаного. Хоча поняття “спекуляція” словник української мови тлумачить як незаконне скуповування та перепродаж товарів за підвищеними цінами для наживи. Тобто те, чим зараз займається значна частина наших громадян, як би вони себе не називали — підприємцями, посередниками, комерсантами чи бізнесменами.
Що ж залишається робити державі? Правильно — розводити руками й нарікати на те, що економіка пішла “в тінь”. Насправді туди, точніше у закордонні банки, пішов капітал. І продовжує йти. Економіка не може нікуди піти з тієї причини, що її просто немає у тому вигляді, в якому вона повинна бути. Існує саме лише поняття. Але це — категорія ефемерна, яка не може замінити собою реальний механізм, здатний працювати задля всезагального добробуту.
У нас цей механізм почав працювати зі збоями, розрегулювався і врешті зупинився зовсім. Власне, збої почалися тоді, коли економіка на рівні держави перестала бути плановою, а значить регульованою. І якось мало втішають сьогодні запевнення в тому, що економіка стабілізувалася. Якщо вона в чомусь і стабільна, то хіба тільки у своєму занепаді.
З таким же успіхом проголошується як чиєсь визначне досягнення стабілізація української гривні до американського долара. Що ж тут хорошого? Набагато ціннішим було б те, щоб наша гривня не була стабільною, а хоча б повільно, але впевнено наближалася до їхнього долара за купівельною спроможністю. Отже, і в цих випадках маємо справу зі спекуляцією, коли ті, хто говорить подібні речі, спекулюють на бажанні людей жити стабільно — у сім’ї, на роботі, в державі, здійснюючи тим самим підміну понять. Однак назвати таких людей спекулянтами — боронь Боже, тому й називаємо їх фінансистами, економістами, консультантами, банкірами і навіть набагато солідніше. Тут теж маємо справу з поняттями, які в більшості випадків лише називають предмет, але не означають його сутності.
Словом, з якого боку не глянь, а спекуляція як явище у нас існує — і матеріальна, і, так би мовити, моральна. Відповідно, існують різного роду спекулянти, починаючи від тих, хто пропонує на розі ті ж шкарпетки, і закінчуючи високопоставленими державними мужами, які продають “наліво” речі куди більш серйозні. Між іншим, все оплачується з нашої кишені (маю на увазі і речі, і мужів) у вигляді різноманітних податків і зборів. Виручка від таких махінацій-спекуляцій, ясна річ, іде не на виплату пенсій чи зарплат, не на погашення вкладів громадян, і навіть не на інвестиції в рідні українські “мартени та домни”, більшість із яких теж контролює вже не держава.
А економіка… Вона лежить, і потрібно немало часу, щоб її підняти. Це в теперішній ситуації дуже проблематично. Але тільки за такої умови можливий процес.
