Справжній курорт у Рівному створила Олена Невмивака

Невеличке озерце, хатинки під очеретяним дахом, садок вишневий і лелече гніздо на стовпі — ні, це не сільські краєвиди, усю цю красу можна знайти у Рівному, у гостинному кафе Олени Невмиваки “Бабуся”. Молода й гарна господиня не лише зуміла створити у закладі невимушений і майже домашній затишок, а й навчилася заробляти на цьому.

— У вас тут дуже затишно, хоча, кинувши погляд з вулиці, не скажеш, що тут така велика й облаштована територія…
— Ми старалися зробити все, щоб нашим відвідувачам тут було цікаво і комфортно. І навмисне обрали народний стиль. Хоча коли ми починали, ажіотажу навколо всього українського не було, тому відштовхувалась у першу чергу від того, що подобалося мені. Довгий час я займалася народними танцями, тому народний стиль, так званий фолк, мені завжди був близький. Українство панує і в залі, і на подвір’ї. Ось погляньте, як ми придумали зробити альтанки — дерево й очерет. До речі, дах у цих бунгало зроблений за старовинною технологією, так, як це робили наші предки — він не пропускає воду. І навіть у найсильнішу зливу у будиночках сухо.
— Ви одразу “цілились” у такий формат кафе?
— Ні, спочатку тут був звичайний магазин. Коли ми взяли в оренду цю площу, то теж планували після ремонту відкрити для мешканців навколишніх вулиць магазин, але згодом від цієї ідеї відмовились.
— А чому?
— Бо це нині неактуально. Кого зараз можна здивувати магазином? Їх і так повсюдно. А такий комплекс для сімейного відпочинку — куди цікавіше. Ділові люди хочуть поїхати за місто, відпочити від роботи, смачно поїсти, подихати свіжим повітрям. Ми ніби й за містом, і в той же час так недалеко від його центру. У нас все по-домашньому: кухня, інтер’єр, декор, ставок, вишні ростуть…
— Повна ілюзія того, що приїхав в село до бабусі в гості…
— Мабуть, саме звідти й назва нашого закладу. Найголовніше, що ми хотіли створити — це домашня обстановка, ну і кухню, звісно. Печена картопля, смачненьке м’ясце, варенички… — тільки свіжі продукти, і ніяких напівфабрикатів.
— А ставки рукотворні чи природні?
— Менший ставок природний. Ми лише його розчистили. А більший викопали. Вода тут чиста, тому що з-під землі б’ють джерела, і вона не застоюється. У ставках чимало риби та раків — і короп, і карась, і товстолобик, і білий амур. Ми регулярно запускаємо сюди мальків. Розведенням риби займається мій батько — це його захоплення. Наші гості частенько беруть із собою вудки і проводять час за риболовлею. Сидять, відпочивають, попивають пивце… А потім їх улов можуть приготувати наші кухарі. Це і цікаво, і смачно, і неординарно — не думаю, що десь у Рівному ви знайдете таке. А ще у нас живуть лелеки. Прямо на нашому дворі — лелече гніздо. Вони щороку прилітають і виводять потомство. Причому з’явилися вони саме тоді, коли ми відкрили кафе…
— Кажуть, лелеки не летять до поганих людей…
— І ще кажуть: лелеки приносять удачу. І ми на них сподіваємось (сміється).
— Плануєте якісь зміни, чи вже здійснили усе, що запланували?
— Хотілося би трохи розширитися…
— Ви територію маєте на увазі?
— Ні, не територію, ми маємо достатньо площі. Плануємо збудувати справжню російську лазню — з віниками, з доброю парою. А враховуючи, що лазня буде поблизу ставка, то можна буде одразу з пари-з жару туди стрибати. Ну і для повного комфорту наших відвідувачів хочемо збудувати кілька готельних номерів. Це будуть маленькі будиночки, оформлені в українському стилі. Вже зараз купили кілька шезлонгів, щоб можна було позасмагати на березі ставка. А ще збудуємо дитячий майданчик, щоб усі члени сімей з дітьми, які приїздять до нас, мали повноцінний відпочинок: смачно поїсти, порибалити, позасмагати, увечері сходити в баню, і якщо буде настрій, залишитися на ніч.
— Це ви — генератор ідей?
— Ні, не я, ідея належить моєму батькові, і без нього я навряд чи зробила би це. І всі лаври я хотіла б розділити з ним (сміється). Бо саме він виношував цю ідею і потім втілював її у життя, а я, як могла, допомагала, займалася декором, кухнею. Будівництвом завідував мій батько, а всіма поточними справами — я.
— У вас багато клієнтів?
— Завжди хочеться більше (сміється). У нас багато постійних клієнтів: ті люди, які хоч раз у нас побували, приїздять сюди знову. Але ми завжди раді бачити нових людей.
— Це кафе — ваш єдиний бізнес?
— Для мене “Бабуся” — єдина справа, а от тато не може приділяти кафе багато уваги, оскільки він працює директором рівненської філії вагових комплексів.
— Мені завжди здавалося, що кафе — це бізнес, де ризики доволі високі…
— Згодна, кафе — це ризиковано, тим паче у нашому випадку, слід враховувати ще й сезонність. Однак ми зі свого боку намагаємося сподобатися, догодити якістю, ексклюзивом, ну і не в останню чергу — теплим, домашнім прийомом. Якщо казати відверто, то я і за характером така — домашня: люблю бути вдома, створювати затишок, щось готувати. Дуже люблю тварин: маю дві собаки, кота і кролика. Були й рибки, але з ними щось не склалося. Та й у кафе у нас є своя “штатна” собачка. Після того, як люди зрозуміли, що я не вмію викидати тварин, вони стали приносити нам маленьких котенят і собачат. Від того, щоб кафе перетворилося на тваринну ферму, рятує тільки те, що наші клієнти забирають безкінечних котенят та собачат.
— І скільки триває ваш робочий день?
— Двадцять п’ять годин. Це справді займає так багато часу. Я працюю без вхідних, і кожного дня я у кафе. Тут навіть є черговий диван, де частенько ночую. Хоча не казатиму, що робота не приносить мені задоволення. Люблю спілкуватися з клієнтами, дізнаватися їх смаки та побажання — ми завжди раді виправляти помилки.
— Чи можете визначити складові вашого успіху?
— У першу чергу — це люди. Без зайвого пафосу кажу, що той колектив, який склався у нас, став свого роду сім’єю. У будь-який момент можу попросити когось із дівчат приїхати та допомогти, й вони ніколи не відмовлять. І в той же момент я готова підтримати своїх працівників. Ну і, зрештою, чимало залежить ще й від бажання працювати.
— Ви з такою теплотою розповідаєте про батька, а самі вже стали мамою?
— Так, маю доньку Анастасію, їй десять років. Це мамина втіха та гордість. Вчить іноземні мови, навчається у гімназії, ось закінчила п’ятий клас. Вона дуже скромна і вихована дівчинка, допомагає мені у всьому, і головне — розуміє, що я зайнята людина й не завжди можу проводити з нею час.
— Побутує думка, що жінка може бути або успішною бізнес-леді, або хорошою мамою. Як же вам вдається поєднувати ці дві іпостасі?
— Це досить складне питання. Бо на дитину справді не вистачає часу. Кафе я займаюся лише другий рік, і раніше я постійно була з дитиною, а нині бізнес потребує максимальних зусиль, тому і приділяю йому стільки часу й уваги.
— Що для вас — найбільша цінність?
— Я людина “старої закалки”, старого виховання. Слухаючи своїх батьків, з дитинства запам’ятала, що сім’я — це святе, а друзі — велика цінність.
— Складається враження, що ви дуже відкрита та вразлива людина, це так?
— Взагалі так, але зважаючи на те, що мені доводиться багато спілкуватися з людьми та ними керувати, мимоволі намагаюся стримувати та приховувати свої емоції, переживати все в собі.
— А взагалі жінка повинна бути сильною, чи передусім жіночною?
— Усього має бути в міру — і сили, і жіночності. Хоча думаю, що справжня жінка повинна бути передусім жінкою, а вже потім бізнес-леді, науковцем, мамою чи ким там ще. Я прагну до такої рівноваги, і, хоча маю чимало слабкостей, намагаюся досягти цієї золотої серединки.
— Цікаво, які ж слабкості може собі дозволити бізнес-вумен?
— Слабкостей у мене чимало. Ви правильно зауважили, що я доволі вразлива. Тим паче, що одна виховую доньку й мені бракує супутника, який би підтримував мене, допомагав, став батьком Анастасії.
— А чи не боїтеся ви, що такий імідж бізнес-леді, який свідчить швидше про вашу самодостатність та силу, злякає чоловіка, що потенційно міг би бути поруч? Зрештою, не всякий чоловік хотів би мати самостійну та успішну дружину…
— Хочу сказати, що і шукаю не всякого. Я хотіла бути поруч із людиною, котра би мене розуміла, підтримувала мої починання, була мені опорою.
— Ви вникаєте нині у процес приготування страв?
— Зараз на кухні майже не стою, але коли починала, то займалася геть усім: і готувала, і придумувала рецепти, і подавала. Це тепер є дівчата-офіціантки, і кухарі, а раніше я все робила сама. Зате тепер, якщо треба когось підмінити, не виникає жодних проблем — умію все.
— А вдома щось готуєте?
— Я там практично не буваю. Донечка тепер із бабусею живе, а я пропадаю тут. Хоча раніше готувала, і багато. Та й сама полюбляю смачно поїсти. Деякі страви, такі як шашлики, наприклад, мене навчив готувати тато, а решту — майже всі страви, які можна скуштувати у “Бабусі”, — я придумала сама.
— Ви одразу знали, що хочете займатися бізнесом?
— Аж ніяк не одразу. Раніше я хотіла стати дружиною і мамою, думала, що саме в цьому моє покликання. Але так склалося, що довелося самій ставати на ноги і дбати про себе та свою доньку. Спочатку було страшно, але мої друзі й сім’я дуже підтримали мене, тому і ризикнула. А знайти свою справу мені допомогли бажання працювати та любов до кухні.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху