Та плюс ще шість тисяч гектарів кукурудзи, посіяної на зерно. Отож, за словами заступника голови облдержадміністрації Олександра Чуприни, у цьому році будемо мати 750 тисяч тонн хліба. А там, дивись, і до мільйона дотягнемо. І нас Президент привітає, як, скажімо, одеситів чи миколаївців. Треба тільки більше постаратися. Але, чи варто?
— Тепер стоїть завдання не 700-750 тисяч тонн хліба збирати, — розмірковує пан Чуприна, — а близько мільйона тонн у наступному році мати. І це реально. Та справа в іншому: постала проблема — куди подіти вирощений хліб? Треба шукати ринок збуту. Селянин не повинен ходити по базару з мішком і бідкатися: кому продати хліб?
За тонну кормового ячменю заготовлювачі дають сьогодні лише 330 гривень (торік — 380), за тонну кормової пшениці — 300, а то й 250 гривень (торік — 330-340). Це, звичайно, сміхотворна ціна, а тому селяни й не поспішають віддавати за такі гроші хліб, зрошений сімома потами. З цього приводу виникає резонне запитання: хто, як не влада і чиновники, має допомогти селянину вигідно продати хліб?
