Тепер не ті масштаби: і площі посівів буряків скоротилися, і переробних підприємств в області поменшало. А при величезних виробничих затратах, цукор перестав бути стратегічним товаром. Хоча… на безриб’ї і рак риба. Бо коли область не розвиває високотехнологічних галузей, то зерно, цукор і спирт (а на Рівненщині є два спиртозаводи) стають останнім стратегічним бастіоном. А для багатьох селян, які виживають з вирощеного буряку і реалізованого цукру, біле золото — золоте подвійно! Щоб отримати цукор у повних обсягах, як це передбачено в договорі з цукровим заводом, вони днюють і ночують на бурякоприймальних пунктах, відстоюючи власні права.
Як повідомили в обласному управлінні сільського господарства, цьогоріч було посіяно 28 тисяч гектарів цукрових буряків. Із них сільгосппідприємства мають лише 12 тисяч гектарів, а решту — фермери та одноосібники. До переробки цукросировини готові чотири заводи: Дубенський, Острозький, Корецький та Бабино-Томахівський (Гощанського району). Кожен з них створив у бурякосіючих районах області цілу мережу бурякоприймальних пунктів — майже на території кожної сільської ради.
Безперечно, це добре, що людям не доводиться аж надто витрачатися на транспорт. Але на більшості бурякоприймальних пунктів, які не знаходяться безпосередньо на цукрових заводах, залишилися механічні автомобільні ваги. І, як кажуть самі селяни, важити буряк чесно там мало кому до вподоби. Випав один солодкий корінь або його викинули — і здавальник уже традиційно недорахується ста-двісті кілограмів. Совість вагаря дає похибку, а для цукрозаводу — це додаткові гроші, хитра копійка…
Про сьогоднішній настрій буряководів ми вирішили дізнатися на прикладі одного району — Здолбунівського. Начальник районного управління сільського господарства Володимир Овсійчук не без задоволення відзначив, що на полях дозріли прекрасні цукрові буряки — їх врожайність очікується десь у межах 400 центнерів з кожного гектара. Всього ж до збирання в районі було 700 гектарів буряків. За кілька днів селяни вже викопали їх на площі 150 гектарів. Погода сприяє у збиранні врожаю, тому планують впоратися з цією роботою до першого жовтня.
Та чи вигідно сьогодні вирощувати буряки?
Відповідаючи на це питання, пан Овсійчук сказав, що буряки — надзвичайно вигідна культура. На жаль, останнім часом галузь стала надто затратною — у декілька разів зросли ціни на гербіциди, добрива, пальне, а за цукросировину селянам платять як і десять років тому. Цю ж думку підтримав і Володимир Дрозд — керівник сільгосппідприємства “Україна”, що в селі Здовбиці. До речі, це єдине у районі господарство, де використовують бурякозбиральну техніку — в інших збирають корені вручну.
— У цьому році ми посіяли всього-на-всього 150 гектарів цукрових буряків, — розповідає Володимир Дрозд. — Це дуже мало для нашого господарства. Та на більшу площу не наважились — дуже дорого обходиться вирощування цукрових буряків. Лише гербіцидів ми витратили на кожен гектар посіву на 700 гривень. Та плюс затрати на добриво, пальне, оплату праці! А що ми отримаємо від заводу? Сто шістдесят п’ять гривень за тонну — як і десять років тому.
Дещо оптимістичніше дивиться на проблеми вирощування цукрових буряків фермер з Івачкова Олександр Лапчук. До речі, у фермери він прийшов… з міліцейської служби, якій віддав шістнадцять років.
— Маю сімдесят гектарів цукрових буряків. Урожай видався чудовий — десь до 500 центнерів на круг. Збираємо корені вручну, бо комбайном невигідно — великі витрати. А так люди, котрі в мене працюють, задоволені, вони отримають по 300 кілограмів цукру за кожен зібраний гектар. Погодьтеся, у час такого масового безробіття на селі це непоганий приробіток для сім’ї.
Звісно, вручну збирати буряки хоч і загайніше, проте дешевше і надійніше — жодного кореня в землі не лишається, та й очищають їх як слід. Але й за такого дбайливого очищення коренів селян часто-густо стараються “нагріти”. Є таке поняття як “фізична забрудненість” цукрових буряків, або так зване в народі “фезе”. Це досить гнучка річ, яка змушує здавальників сировини обурюватися. Люди з Олександрії, Кустина, Забороля Рівненського району, котрі якось скаржилися у нашу редакцію на переробників, переконували, що при визначенні забрудненості та цукристості сировини їх цинічно обдурюють. Мовляв, ми ті корені ледве не вилизуємо, а “фезе” все одно ставлять 10-12 відсотків. Хоча насправді воно, те “фезе”, не перевищує і п’яти відсотків.
Бурякові жнива у розпалі. І селяни знову молять Бога, щоб дав погоду, аби викопати корені та відправити їх на завод. А вже яке там буде “фезе” — то байдуже. Виживати треба.
