Чекаєш-чекаєш і ось.
Літо завжди таке. Нетерпляче. Прийде і постійно тікає. Похвалиться своїми квітами, кольорами, прянощами, легкими сукенками зустрічних жінок. І нема його. А ще й літо у Рівному – воно ховається між теплих панелей, виглядає через навстіж відкриті вікна, гуде джмелиними крилами.
А далі. А далі – тиха осінь з жовтим і гарячим, зі стиглістю і бабиним літом. І лінню.
І очікуванням зими, журбою за теплими днями.
А ще мріяти про нове літо, нове тепло і нові сни.
