Секретар — ліва рука керівників області
Другою за важливістю посадою у своєму оточенні голова Рівненської обласної ради Роман Василишин вважає секретаря. Воно й не диво: секретарі завжди відігравали у житті пана голови якщо не провідну, то й не останню роль. Двоє з них, можна сказати, супроводжували пана Василишина впродовж майже десяти років — ще під час роботи на заводі (до першого головування він працював на “Газотроні”). Щоправда, вже після обрання пана Василишина головою облради один залишився на старому місці, інша ж не полишила шефа. Нинішня секретарка працює з Романом Василишиним теж не один рік, і за його словами, знає пана голову не гірше за дружину. Адже вона не тільки виконує свої прямі обов’язки, тобто відповідає на дзвінки та планує робочий день, але й, без перебільшення, може сміливо називатися помічником. Що ж стосується “позаурочних” стосунків, — навіть всюдисущі чутки не пов’язують голову облради із секретарями. Сам він скептично посміхається, мовляв, старий я вже і для чуток, і, тим паче, для дій. Та й не хочеться слідити там, де працюєш.
Цю тезу підтримує і перший заступник голови облдержадміністрації Василь Берташ. Мовляв, роль секретарки перебільшувати не можна, але й применшувати не варто. За словами пана заступника, помічнику серед його найближчих по офісу людей, рівних, звісно, немає, а секретарка лише виконує доручення. Охарактеризувати себе як шефа пан Берташ не наважився, зауважив лише, що настрій ним керує нечасто, ото ж “припадки” доброти або ж озлобленості секретарці спостерігати не доводиться. Офіс-менеджерів (так нині називають секретарів) обох держслужбовців об’єднує не лише порядне (принаймні на словах) ставлення шефів, але й низькі зарплати та відсутність будь-яких додаткових пільг (раніше стверджували, що працівникам приймалень треба видавати “за шкідливість”). Чиновники секретаркам співчувають, але нічим допомогти не можуть.
Андрію Бублику робочий та вільний час планує секретарка
Реально допомагає своїм працівницям жіночої статі відомий бізнесмен Андрій Бублик. Лише він відверто заявив, що зарплати його секретаркам більш ніж вистачає, та й пільгами (без уточнення, якими) вони користуються сповна. Чи не тому оголошення про прийом на посаду секретарки пана Бублика перетворюється на справжній, без перебільшення, бум. Дівчата, які вважають себе розумними та красивими, навперебій поспішають підтвердити ці якості перед поважним майбутнім шефом. Андрій Бублик не заперечує, що потрапити до нього на посаду секретарки нелегко, адже не останню роль у виборі секретарки відіграє інтуїція добродія. Та й міняє він їх нечасто. Траплялося навіть, що “лівою рукою” у бізнесмена працював чоловік, проте така ситуація — швидше виняток, аніж правило.
— Секретарка знає про моє життя стільки, скільки я вважаю за потрібне, — каже пан Бублик. — Проте в її обов’язки входить не лише стандартний “секретарський набір”, але й планування мого особистого часу.
Рівненський бізнесмен не конкретизував, що саме криється за останнім коментарем. Що й зрозуміло — хто платить (і не важливо, як і чим), той і музику замовляє. А як же ті, кому платять?
А їм несолодко живеться…
Любов Жиліна працює секретаркою ось уже 15 років. Взагалі-то в дитинстві мріяла зовсім про іншу професію, але хвороба завадила. Більша частина трудового стажу пані Жиліної пройшла у стінах рівненського “білого дому”. І нині вона створює робочу атмосферу у приймальній Василя Берташа. Про свого шефа, як, втім, і про попередніх керівників, говорить лише у світлих тонах, мовляв, секретар — то своєрідний психолог, він і начальника має розуміти краще, ніж усі інші, і від людей не відвертатися. Про Любов Жиліну в адміністрації поганого слова не почуєш — просто хороша людина.
Гарні слова кажуть і про найповажнішу секретарку, яка “охороняє” голову ОДА Миколу Сороку. Працює вона не менше, ніж пані Жиліна, отож набачилася за життя всього. І начальники їй різні траплялися, і вимоги у кожного свої були, але мирилося, бо роботу любила. Пані секретар каже, що її заняття ніколи не користувалася особливою пошаною, суспільство, особливо нині, частіше засуджує, аніж схвалює офіс-менеджерів. Натомість дівчата та жінки з приймалень живуть не так вже й солодко — у держустановах отримують 150-300 гривень, і, як правило, роботу лишають з букетом нервових хвороб, часто-густо оббрехані колегами та “доброзичливцями”.
Як розважаються рівненські шефи
Микола Сорока, в один голос стверджують його секретарки, на розваги не має часу — роботи по вінця. Чутки про голову облдержадміністрації все ж ходять, але обережні: мовляв, якщо і розважається, то не на роботі. Подейкують, раніше улюбленим місцем керівника був “Мисливець”, куди нібито й наймолодших із секретарок запрошували. Далі навіть найзавзятіші любителі почесати язика не наважуються пліткувати — надто вже не любить Микола Сорока “вітру в обличчя”. Зате один із його колишніх заступників громадською думкою нехтував “по повній” — кажуть, його неодноразово ловили на “гарячому” не лише у власному кабінеті, але й у колег. Апогеєм “творчої” діяльності ласого до “позаробочих” послуг секретарки заступника став відпочинок із двома кралями, на ранок після якого усіх трьох учасників застали сплячими у кабінеті. Секретарка, а по сумісництву коханка іншого екс-заступника, виявилася справжньою майстринею інтриг, бо спромоглася не лише фізично задовольнити свого шефа, але й стати найближчою подругою його дружині. Одного разу жінка застала свого благовірного з любкою просто у себе на ліжку. Якщо ви гадаєте, що піднялася буча, то дуже помиляєтеся — секретарка запевнила дружину, що чоловікові погано, ще й швидку викликала. Історія стверджує, що жінка довіку вдячна рятувальниці, хоча доброзичливі подруги не раз намагалися відкрити їй очі.
Кажуть, небайдужий до гарних жіночих форм і нинішній заступник голови Анатолій Юхименко. Чутки вплітають в його біографію чимало різних “подвигів”, у тому числі й із секретарками, проте сам заступник ні спростовувати, ні підтверджувати цього не вважає за потрібне.
Із “лівої руки” —
в “праву”
Перевтілення із Попелюшки у принцесу, тобто із секретарки у боса, рідко, але трапляється. Кілька років тому, про що розповідали центральні газети, яскравий приклад усім офіс-менеджерам показала секретарка Президента Кучми, яка не лише з’явилася на офіційний прийом президентів міжнародного рівня без запрошення, але й у неналежному одязі — шкіряний напівкомбінезон і шнуровані рокерські черевики. На присутніх поява розмальованої леді-вамп вплинула шокуюче, проте вже після якоїсь чарки хлопці з охорони одного з президентів годували зухвалу дівчину бананами та солодощами просто з “барського столу”, а через тиждень дівчину… ні, не звільнили, а перевели на роботу однією з “вищих” у посольство України в Чехії.
У Рівному теж траплялися подібні казуси. Один із них, стверджують неофіційні джерела, трапився з місцевим бізнесменом. Подейкують, колись сподобав він дівчину, але не просту, а трохи норовливу. Намагався із нею поговорити, та марно, слава і честь бізнесмена на красуню ніякого враження не справляли. Проте одного разу пан підприємець таки відслідкував її на масажі, домовився із масажистом і сам провів сеанс. Історія має кілька продовжень, але усі вони зводяться до одного — стала жити дівчина значно краще, ніж раніше.
До речі, сучасних секретарок можна поділити мінімум на п’ять категорій: секретарка-стіна — та, яка радше вмре, аніж пропустить стороннього до шефа; секретарка-енциклопедія — яка знає все і про всіх, але де пропадає шеф, сказати не може; секретарка-собака — не тому, що іноді гавкає, а через те, що знає багато, а поділитися інформацією чи то не вміє, чи не хоче; люкс-секретар — знає, що, кому і коли варто повідомляти, чемна та привітна, словом, ідеальна працівниця; і, певна річ, секретутка — тут, як кажуть, коментарі зайві…
