Інклюзія – важливий процес, який властивий цивілізованим суспільствам, адже дозволяє усім верствам населення брати участь у суспільно-політичному житті. І саме інклюзія, зважаючи на кількість людей, які постраждали через агресію росії, стала неймовірно актуальною для України.
Про значення інклюзивного підходу в пізнанні своєї історії та культури продовжуємо розмову з Тетяною КУШНІРУК, головою правління ГО «Регіональний центр розвитку «Тріада». Саме ця громадська організація у партнерстві з ВП ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» у Рівненській області за підтримки Українського культурного фонду реалізувала унікальний проєкт «(Не) в темряві: Via Regia інклюзивна».
Продовження. Початок за посиланням.
“Ми зрозуміли, що також потрібні тактильні макети”
– Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, як у вас виникла ідея зробити подібні макети, які можна буде потримати у руках, а також вони супроводжуватимутьсія спеціальними коментарями?
– Минулоріч, коли ми презентували мандрівні тактильні карти шляху Via Regia у музеях Рівненської, Волинської та Житомирської областей, то відвідувачі дуже добре відгукувалися про них. Багато людей із порушенням зору говорили, що нічого подібного не зустрічали. Така реакція зворушила нашу команду. Тож ми вирішили й далі працювати в цьому напрямі. Пригадую, як один незрячий чоловік мені сказав: «Добре, що ви зробили тактильні карти. Це так прикольно! Але я погано їх читаю. Є зрячі, яким складно зорієнтуватися у карті, а я не бачу і теж маю таке сприйняття! Мені треба щось об’ємне! У вас щось подібне буде?». Ми вирішили, що така продукція таки має бути. Тож завдяки підтримці Українського культурного фонду, ми створили і тактильні макети. Однак цим наш проєкт не вичерпується.
– Цікаво, а що буде, крім карт та об’ємних макетів, які «розмовляють»?
– На основі цієї продукції створено універсальну екскурсію «Не в темряві», яка розрахована і на незрячих відвідувачів, і на тих, хто не має порушень зору. Також наші експерти проводять майстер-класи для працівників музеїв про те, як працювати зі слабозорими та незрячими відвідувачами. Я переконана: зараз це вкрай важливо знати та уміти.
“Музейні працівники готові учитися”
– Спеціальні макети, які допоможуть отримати більше інформації – чудова ідея. Але наскільки музеї зараз готові приймати відвідувачів із ураженням зору?
– Наші експерти з інклюзивності завжди відзначають Острозький замок. Адже там є чимало продукції для людей, які сприймають світ на дотик, простір адаптований до їх потреб. І що не менш важливо – там уміють працювати із такими відвідувачами. Тим часом є музейні заклади, де працівники мають значно менше такого досвіду. Однак вони готові навчатися. А наші експерти з інклюзивності готові консультувати і ділитися методиками роботи зі слабозорими та незрячими. Їх поради справді дієві.
– Розкажіть, будь ласка, в чому полягають головні відмінності у роботі із такими відвідувачами?
– За словами експертів, якщо людина народилася незрячою, то світ вона сприймає за розповідями і описами батьків, друзів, вчителів. Ще один спосіб пізнання — це «роздивлятися» предмети на дотик. Тобто ідеальним є варіант, коли те, про що розповідаєш, можна дати в руки. Вони доволі гарно запам’ятовують описи того чи іншого. Власне, на цьому всьому ґрунтується їх уява.
Якщо ж люди втрачають зір у пізньому віці, то їх сприйняття дещо відрізняється. Вони знають, як і що виглядає, бо бачили це. Вони розуміють, що таке дев’ятиповерховий будинок чи середньовічна вежа. В них уява працює значно краще, а якщо дати ще якісь тактильні матеріали, то це взагалі буде чудово для сприйняття.
Взагалі нюансів чимало. І їх не варто ігнорувати. Саме цьому ми й навчаємо музейних працівників.
“Люди з ураженням зору справді цінують, що їм розповідаєш. Їм усе цікаво”
– За вашими спостереженнями, наскільки історія та культура цікаві людям із ураженнями зору?
– Дуже! Познайомившись із такими людьми, я зрозуміла, що вони справді цінують, що їм розповідаєш. Їм усе цікаво. Це дуже уважні слухачі. Вони багато читають, користуючись шрифтом Брайля, чи спеціальними приладами. Вони люблять історію. Люди з ураженнями зору прагнуть пізнавати світ, досліджувати його. І це бажання, і їхня енергія передається. Хочеться працювати далі. Тішить, що в нас зібралася хороша команда, що нашу грантову ідею підтримали, що ми реалізуємо проєкти і плануємо нові.
– Можете розказати детальніше, що вас надихає у вашій роботі?
– Ось такі моменти, коли людина, яка має порушення зору або ж є незрячою, намагається долати труднощі, цікавиться, прагне до саморозвитку. Хочеться допомогти ознайомитися з тим, що маємо – з багатою історією та культурою. Зрештою, ми зараз боремося не тільки за власну державність, за власну країну, але й за ідентичність. Тож історія та культура мають важливе значення. І вони повинні бути доступними для усіх.
