Його називають «пенсіонером», хоча це слово звучить іронічно на війні. Бо саме на таких, як він, сьогодні тримається значна частина фронту.
Василю, воїну з позивним «Лісник», 51 рік. За його плечима – десятки років роботи трактористом у лісгоспі, господарство й тиха сільська буденність на Рівненщині. Він любив ліс, у ньому було спокійно, розмірено й безпечно. Але після повномасштабного вторгнення життя «Лісника» змінилося назавжди.
«Я багато про що шкодую у своєму житті, — говорить він. — Але пішов воювати, аби діти не воювали».
Війна забрала спокій
Коли російські війська атакували Україну, Василь не вагався. Його син пішов у навчальний центр бригади, а він сам узяв зброю і став до строю. Донька залишилася вдома разом із матір’ю, а для сім’ї тепер єдині звичні слова, які об’єднують їх на відстані, — це короткі повідомлення «Доброго ранку» та «Добраніч». Саме цей простий ритуал тримає «Лісника» від розпачу й додає сил продовжувати боротьбу.
Про бойові будні він розповідає скупо.
«Втрати були», — стисло відповідає і замовкає.
Найважче, каже, не окопи й не поранення, а втрати побратимів. Він і сам пройшов через лікарняні стіни: п’ять місяців реабілітації після важкого поранення. Та повернувся. Бо як можна залишитися вдома, коли син у строю?
«Списатися? Ні. Хтось мусить бути тут».
Командир, що завжди поруч
Сьогодні «Лісник» командує взводом у 104 окремій бригаді Сил ТрО ЗСУ. Він і кулеметник, і гранатометник, і стрілець, і командир водночас. У підрозділі немає «вузьких спеціалістів» — кожен має бути готовим підхопити зброю й повести інших уперед.
«Кожному треба приділити увагу», — говорить командир.
Він не тільки навчає, а й вислуховує, бо розуміє: на фронті слово підтримки часом важливіше за наказ. Його сила — це досвід, а ще вміння не зламатися навіть тоді, коли навколо тиша після вибухів нагадує про втрати.
Мрія про просту тишу
«Все вже так надоїло», — зізнається він. І все ж втома не сильніша за обов’язок.
Бо є мрія: прокинутися вранці й почути не команду «тривога», а тишу. Побачити мирне небо над рідним селом і зустріти день без поспіху.
