Старший сержант Леся Килюшик, фельдшер батальйону оперативного призначення вараського підрозділу Національної гвардії України, нині виконує завдання на фронті як бойова медикиня. До повномасштабного вторгнення вона працювала на «швидкій», а у квітні 2023 року приєдналася до лав НГУ.
Від екстреної допомоги — до стабілізаційного пункту
До війни Леся надавала допомогу пацієнтам у віддалених населених пунктах, розповіли у Вараській міській раді. Робота вимагала витривалості: розбиті дороги, складні погодні умови, термінові виклики. Іноді до хворих доводилося добиратися підводами, коли автомобіль не міг проїхати. Досвід реагування на інфаркти, інсульти та масивні кровотечі став основою для подальшої служби.
«Різне бувало: і інфаркти, і інсульти, і важкі кровотечі… Знаєте, коли любиш те, чим займаєшся, то воно зовсім не здається складним. Ти просто знаєш, що людину треба рятувати, і берешся до роботи. Для мене це не був якийсь особливий вибір – я просто робила те, що мусила і як підказувало серце», – згадує бойова медикиня.
Першу ротацію вона проходила у Добропіллі. У стабілізаційному пункті медики працювали за чітким алгоритмом: сортування поранених, надання невідкладної допомоги, підготовка до евакуації. Саме швидкість і злагодженість дій зменшують ризик ускладнень після поранень.
«Моя перша ротація була у Добропіллі. Місто на очах ставало «мертвим». Це важко пояснити словами: ще вчора тут жили люди, працювали магазини, а за тиждень-два вулиці спорожніли. Але там, де життя в місті завмирало, у нашому стабілізаційному пункті воно, навпаки, пульсувало з неймовірною силою. Відбувався чіткий, добре налагоджений процес, де немає місця хаосу, і кожен знає свою роль. Там я бачила все: від важких контузій до складних поранень і ампутованих кінцівок», – розповідає Лессі.
Мотивація і відповідальність
Леся — мама двох дітей. Вона зізнається, що психологічно складнішим за обстріли було повернення додому після ротації.
«Найважчим для мене стали не обстріли чи прильоти КАБів по сусідніх будівлях, а дорога додому. Було відчуття, ніби я зраджую своїх: я їду в тил, до сім’ї, а хлопці залишаються там. Навіть зараз, у мирному місті, я подумки все одно на стабілізаційному пункті, поруч із ними», – ділиться незламна нацгвардійка.
Сьогодні вона продовжує службу. Робота бойового медика — це практичні навички, швидке ухвалення рішень і відповідальність за життя. Фраза, яку вона часто говорить пораненим — «Тримайся, ти будеш жити!» — у фронтових умовах має не символічне, а прикладне значення: підтримка пацієнта підвищує шанси на стабілізацію стану до евакуації.
Історія медикині з Вараша демонструє, як цивільний досвід може стати основою для ефективної роботи в бойових умовах. Її служба — це щоденна професійна робота, спрямована на збереження життя.
